Акт Ⅱ

❄️

   Двоє здивовано глянули один на одного, коли підірвались зі своїх місць водночас. 

– Я хочу прогулятись. Ти зі мною?

– Хотів запропонувати те ж саме. У мене є чудовий засіб аби підсолодити цей вечір, – Гейб розстібнув свою валізу і витяг звідти улюблене віскі. – Добавимо очам блиску?

– Ууууу, а я то думала ангели таким не зловживають. У мене теж є своє сяйво для лиця і мед для душі, – Джейн витягла з такої ж не розпакованої сумки, як і у нього, ром. – Рада, що два алкоголіка знайшли одне одного.

– Тц, ми з тобою не алкоголіки, а просто знімаємо пробу. 

   Вони мовчки спустилися на перший поверх у пошуках ресторану - все ж пити на голодний шлунок так собі ідея, знають це ще з юності. Але їх чекало розчарування - їдальня була напхана людьми до нехочу. Замовили їжу і пішли шукати де б прилаштуватись.

   Усюди відчувалася атмосфера Різдва. Люди, у яких теж були якісь плани, які не можуть провести цю різдвяну ніч зі своєю ріднею й близькими, не плакали по номерах, а знайомились з братами й сестрами по нещастю. Повсюди були розвішені різдвяні прикраси, у кожній гостьовій кімнаті стояли ялинки, запах імбирного печива наче вже ввібрався у дерево готелю, а колядки те й діло лунали звідусіль. 

   Вони минали кімнату за кімнатою у пошуках… А власне що вони шукали? Самі не знали, поки не знайшли. Вітальня така ж, як і безліч що вони минули, але вільне місце біля каміну наче само кликало. У приміщенні ще було три невеликих групки людей, але вони були достатньо далеко аби побути у відносній самоті. 

   Присіли. Мовчки відкрили кожен свій напій. Так само, нічого не кажучи, повільно пили прямо з горла й дивились на вогонь. Можна поговорити про погоду, але та була огидна. Можна познайомитися ближче, але вони не збиралися бачитись більше, планували навіть забути імена. Їхня зустріч — просто випадковість у низці подій, збіг обставин, що, звичайно, не несе під собою нічого. То навіщо витрачати час? 

   Але навіть така відсутність спілкування не напружувала їх. Навпаки, присутність одне одного навіть заспокоювала. 

   Раптом у залу влетіла приємна жіночка, чимось схожа на типову добреньку бабусю з казок і мультиків, з розмальованими глазур’ю імбирними пряниками. 

– Голуб’ята мої, з їжі у нас залишилось тільки це, - корзинку з солодощами вона жваво всунула Гейбу, а сама обурено почала розмахувати руками так, що “голуб’ятам” довелося раз у раз ухилятися. – Не хвилюйтеся, я тим бездарям на кухні ще всиплю декілька лагідних і до ранку все буде готове. Я їм покажу, як треба рухатись на кухні, – лагідно потріпала Джейн по волоссю. – Бідним дітям доводиться перебиватися чим попало. 

   Так само швидко як і з’явилась, мадам в смішному чепчику зникла, залишаючи їх досі здивовано кліпати очима. 

– Ну що ж… Тепер у нас є чим підкріпитися.

– Не знаю як ти, а я пряники люблю і готова ними об’їдатися. 

– Розкажеш про себе ще щось? – попросив Гейб, роблячи ще один ковток обпікаючого напою.

– Хм, – Джейн присунулася ще ближче до вогню і простягла долоні. – Ти знаєш ім'я, мені двадцять сім, поки що живу в Сіетлі, але сама з Луїсвіллу. Твоя черга. 

– Луїсвілл дуже красиве місто, бував там декілька раз. Мені тридцять, народився і живу у Вашингтоні, – Джейн хмикнула. – Що?

– Я думала ти з Лос-Анджелеса¹.

– Дуже смішно.

   Потягуючи алкоголь і заїдаючи пряниками без глазурі, вони продовжували ділитися фактами. Навчання, робота, міста та країни, в яких встигли побувати. Улюблені страви та фільми, пісні, що заслухали до дірок. Навіть особисті переживання, які зазвичай хотілося закрити на замок. І це було так здорово - говорити з людиною, яка тебе розуміє, яка поділяє те, що ти любиш. 

❄️

   Час вислизав разом із поривами шквалистого вітру за вікном, а рому і віскі ставало дедалі менше. Вогонь повільно згасав, але іскорки ще тріщали в повітрі і відбивалися в очах практично незнайомих людей. Вони сміялися, жестикулювали, іноді випадково стикалися пальцями і тут же їх смикали, але не відчували від того ніяковості. Все було справжнім, щирим, іскрило, напевно, не лише від каміна та гірлянди на ялинових гілках.

   Вони геть не помітили, коли стрілка годинника зайшла вже давно за північ і всі присутні вже давно порозходились по своїх номерах.

   Джейн навіть не зрозуміла, коли опинилась так близько до нього, коли почала жадібно слідкувати за кожним рухом його губ. 

   Коли промайнуло нестримне бажання спробувати їх смак. 

   Але тут погасло світло і вся магія випарувалась. Джейн, наче отямилась, різко відсторонилась і піднялась. Хоча навколо була непроглядна темрява, чомусь була впевнена, що він досі дивиться на неї. Від того шарілась ще більше.

- Думаю це натяк, що нам пора повертатися, - несміливо протягнула руку Гейбу. Враховуючи, скільки ми вдудлили і відсутність світла, триматися нам потрібно разом.

   Чоловік розсміявся і став поруч з нею, досі тримаючи її холодну руку у своїй теплій.    

   Йти зовсім не хотілося, але що було робити там у темряві та тиші?

   Йшли вони без устану хіхікаючи, навіть не знаючи тому причини (пів літри алкоголю на двох зовсім не аргумент). Просто було добре й весело разом.