Розділ 6. Пастка в конференц-залі

Тая

​Конференц-зал на двадцятому поверсі нагадував скляну клітку. Прозорі стіни, панорамні вікна, крізь які пробивалося  денне світло, та безкінечно довгий стіл з  чорного дуба. 

Повітря тут завжди здавалося важким і пахло свіжою друкарською фарбою та напругою багатомільйонних угод.

​Я сиділа в самому кутку, на приставному стільці для помічників, намагаючись максимально злитися із сірою стіною.  Сьогодні я зрадила своєму ідеальному гладкому пучку і зробила низький, трохи вільний вузол, залишивши кілька мідних пасм спадати на шию. Мені потрібно було надійно сховати у правому вусі крихітний бездротовий мікронавушник.

​ Я обережно дістала свій смартфон і встановила його на підставку просто за екраном робочого ноутбука. Попереду я вибудувала барикаду з високих стопок документів, щоб повністю закрити апарат від сторонніх очей. Об'єктив фронтальної камери був спрямований чітко на рівень моїх грудей і шиї. Обличчя залишалося поза кадром.

​О 13:55 двері відчинилися. Члени ради директорів почали займати свої місця. Це були дорослі, впливові чоловіки в дорогих костюмах. Вони голосно розмовляли, але звуки миттєво стихли, щойно на порозі з'явився він.

​Рустам Шах пройшов крізь зал швидким кроком. Чорний костюм-трійка робив його фігуру ще більш масивною. Білосніжна сорочка контрастувала зі смаглявою шкірою, обличчя було напруженим і абсолютно непроникним. Він сів за стіл, навіть не глянувши в мій бік.

​На годиннику монітора засвітилося 14:00.
​Екран мого захованого смартфона коротко блимнув. Трансляція почалася.

​— Що ж, розпочнемо. Отже, щодо злиття активів... — почав Рустам жорстким, офіційним тоном, дивлячись на інвесторів.

​І тієї ж секунди в моєму правому вусі пролунав тихий, задоволений подих. А за ним — інтимне та хрипке:
​— Привіт, моя маленька Cindy. Тепер я тебе бачу. Опусти камеру трохи нижче...

​Я ледь не впустила ручку. Це було божевілля. Мій мозок відмовлявся обробляти цю подвійну реальність. Рустам серйозно розповідав акціонерам про мільйонні контракти, вільно перегортаючи свої папери, а в моєму навушнику його голос вимагав речей, від яких моє обличчя почало палати зрадницьким рум'янцем під прицілом десяти чоловіків у краватках.

​Я відчувала, як холодний піт стікає між лопатками. Кожне його слово в навушнику було як дотик до моєї голої шкіри.
​Я мимоволі глянула на нього. Мій розум гарячково шукав логіку. Як? Як він міг одночасно говорити з радою директорів і шепотіти мені на вухо брудні накази?

​Він на мить підвів очі від документів і подивився прямо на мене. В його погляді не було нічого, крім крижаного холоду та робочої вимогливості. Але мій погляд ковзнув нижче. Під стіл. Його ліва рука спокійно лежала на коліні. Великий палець швидко, ледь помітно ковзав по екрану прихованого смартфона.

​Мене ніби вдарило струмом. Програма. Дорога, закрита нейромережа для генерації голосу. Холодний піт проступив на скронях від усвідомлення його гри. Він не говорив у мікрофон прямо зараз. Він друкував текст. А ідеально налаштована програма миттєво перетворювала його слова на той самий хрипкий, вібруючий тембр Dark_King, відправляючи звук прямо мені в навушник. Технології, які легко міг дозволити собі Рустам Шах. Абсолютний, вивірений до міліметра контроль.

 Він міг сидіти на найважливішій нараді року і одночасно роздягати мене своїм штучним голосом, не видаючи себе жодним реальним звуком.

​— Дивись на мене, Cindy. Твій бос зараз дуже зайнятий, так? Він навіть не підозрює, що ти робиш. Давай пограємо, поки він не бачить... — пролунало в моєму вусі.

​Гаряча хвиля сорому піднялася від грудей до самих щік. Мої пальці застигли над клавіатурою ноутбука. Навколо стояв гул голосів акціонерів та шелест сторінок.

​— Вербицька, ви записуєте? — голос реального Рустама розрізав тишу конференц-залу.

​Я здригнулася так сильно, що ледь не перекинула стопку документів.

​— Так, Рустаме Вікторовичу. Вибачте, — я швидко застукала по клавішах, імітуючи бурхливу діяльність.

​А в навушнику тієї ж миті пролунало його переможне:
​— Ти така слухняна дівчинка, Cindy. Як професійно ти вибачаєшся... А тепер розстебни верхній ґудзик своєї нудної блузки. Я хочу бачити твою шкіру, поки твій бос відволікся.

​Моє серце просто перестало битися. Я сиділа в яскраво освітленій кімнаті і оточена чоловіками.

​Я знову глянула на Рустама. Він спокійно слухав коментарі щодо графіків логістики. Жоден м’яз на його обличчі не здригнувся. Він грав у цю хвору гру, насолоджуючись моєю безвихіддю.

​— Розстебни, Cindy. Або я просто зараз скасую переказ. Твій брат нічого не отримає. — голос у навушнику став жорсткішим.

​Він бив без промаху. Гроші на операцію Матвія. Я не могла їх втратити. ​Тремтячою рукою я потягнулася до горла. Тканина білої блузки здавалася наждачним папером. Один короткий, непомітний рух, і маленький перламутровий ґудзик вислизнув із петлі. Повітря офісу торкнулося моєї вологої шиї, і я мало не застогнала від жаху. В об'єктив камери потрапила смужка червоного мережива.

​— Ось так... — прошепотів «Dark_King» у моє вухо. — А тепер нахилися трохи вперед, ніби ти дуже уважно вивчаєш екран. Я хочу зазирнути глибше.

​Я нахилилася. Мій зір затуманився. Мені здавалося, що кожен у цій кімнаті зараз чує мій пульс.

​— Рустаме Вікторовичу, ви згодні з цими цифрами? — звернувся до нього сивий чоловік ліворуч від мене.

​— Цифри не брешуть, на відміну від людей, — відповів Рустам.

​На мить його темні очі ковзнули по моєму розстібнутому коміру. Ковзнули так швидко, що я б вирішила, ніби мені здалося, якби не його голос у моєму правому вусі:
​— Твоя шкіра така бліда... Тобі страшно, Cindy? Тобі подобається, що я роблю це з тобою прямо тут?

​Я до болю закусила губу, щоб не видати себе. Мої долоні стали мокрими. Це була не просто гра — це було психологічне катування. Я грала роль розкутої спокусниці перед екраном, жінки, яка не знає меж.