Розділ 65. Глянула свіжим поглядом

Амалія попрямувала до виходу з підвалу, відчуваючи полегшення. Вона й не сподівалася, що вдасться так просто, без проблем роздобути Ключ. Але рано раділа. Не встигла зробити кількох кроків, як уловила шум біля дверей. Завмерла і прислухалася.

— Навіщо тобі спускатися до підвалу? — відмовляла когось Сюзон. — Я сама принесу сулію з сиропом.

— Відчепися, сестрице. Ти не знаєш, де стоїть мій улюблений, — роздратовано пирхнула співрозмовниця, чий примхливий голос Амалія тієї ж миті впізнала — Шарлотта. Мабуть, повернулася з гостей раніше, ніж передбачалося.

Сестри продовжували сперечатися, і голоси ставали дедалі виразнішими. Стало зрозуміло, що зупинити Шарлотту в Сюзон не вийде — та ось-ось увійде до підвалу. Амалія одразу зрозуміла, що добром це не скінчиться. Але що робити не знала. Сховатись у досить тісному приміщенні було нікуди.

Яскраве світло вдарило у очі — Шарлотта запалила стельові світильники. Побачивши Амалію, вона спочатку скрикнула від несподіванки. Але швидко опанувала себе, коли зрозуміла, хто перед нею. Погляд сповнився неприхованою зневагою.

— А що це ти тут робиш? — вишкірилася вона, уперши руки в боки. — Одна. В темряві.

Не давши відповісти, пішла у наступ:

— Хотіла щось поцупити?

Амалія здивувалася від безглуздості звинувачення.

— Як ти смієш таке казати? — спробувала втихомирити сестру Сюзон.

— А чого ще чекати від неосвіченої простолюдинки? Спочатку прибрала до рук відріз тканини, що призначався мені. Тепер вирішила в нашому винному погребі чимось поживитись? У ній, мабуть, прокинулися сімейні риси, — Шарлотта в'їдливо скривила губи. — Її мати теж напевно не цуралася красти, коли була жебрачкою без роду й племені. Нею б і залишилася, якби король не подарував їй титул за те, що задовольняла його в ліжку.

Амалія задихнулася від образи та гніву. Брудні мерзенні слова, в яких не було ні краплини правди, обпалили душу. В очах потемніло. Кінчики пальців заломило від дикого болю. Ця ломота почала підніматися по руках нагору і незабаром скрутила все тіло. Амалія легко впізнала наближення «нападу». Дар несамовито рвався назовні.

— Замовкни! — вигукнула Сюзон. — Я не дозволю тобі ображати мою подругу!

— Подругу?! І це тебе вважають у нас у сім'ї розумною? — Шарлотта розвернулася до Сюзон і пішла на неї своїм огрядним тілом. — Скільки матінка не вбивала в твою дурну голову, ти так і не зрозуміла, що дружбу треба заводити з тими, хто може бути чимось корисним. Або хоча б із рівними. А не з подібною босячкою. Слуги! — верескливо заволала Шарлотта. — Нехай обшукають цю пройдисвітку.

Амалія вже не чула, що відповідала Сюзон на гидкі слова сестри. Дар відключив здатність сприймати те, що відбувається. В голову просилися видіння. Страшні видіння. Дай їм Амалія волю — вони одразу стануть реальністю. Варто тільки уявити, як Шарлотта відлітає до протилежної стіни, і вона за мить опиниться там. Але в підвалі стільки гострих кутів, важких сулій, кам'яна підлога. Амалія може серйозно покалічити Шарлотту.

Дар несамовито палив груди — просився на волю. Очі застилала пелена. До горла підступив нудотний ком. У такі хвилини Амалія зазвичай смертельно лякалася, усвідомлюючи, що може завдати страшної непоправної шкоди. Вона й цього разу злякалася. Але зусиллям волі змусила себе не панікувати — тепер вона знає, як керувати цими силами. У маминому листі говорилося, що захисні здібності стають безконтрольними лише у разі смертельної небезпеки, але якщо небезпека невелика, з даром цілком можна впоратися. Мама вчила прирівнювати захисну силу загрозі. Для цього треба заспокоїтись. Побачити свого ворога у комічному світлі. І справді, перед Амалією всього-на-всього невихована розпещена дурна панночка.

Мамині прийоми допомогли. Картинка в голові намалювалася зовсім не така, що просилася спочатку. Замість Шарлотти, що летить до стіни — корок, що вилітає з бутля. А саме, з тієї ємності, що стояла на верхній полиці стелажу, до якого притулилася Шарлотта. Корок відскочив від стелі і зі свистом промчав по підвалу. Те, що малювала уява, відразу відбувалося насправді. Бутель, що втратив пробку, похитнувся і перекинувся на бік. Отвір опинився прямісінько над головою Шарлотти. Та продовжувала голосно лаятись із сестрою і звати слуг для обшуку Амалії, не помічаючи, як вміст пляшки почав виливатися на її високу зачіску. Тільки коли липкі патьоки сиропу дісталися обличчя, Шарлотта злякалася.

— Що це?! — заверещала несамовито, намагаючись струсити з себе рідину. Але сироп лише сильніше розмазувався по обличчю та волоссю. Нові порції солодкої рідини затікали за комір і у виріз декольте, і Шарлотта почала голосити ще голосніше.

Зовні стало чутно швидкі кроки, і наступної миті в підвал влетіли дві захекані служниці.

— Ви звали, пані Шарлотто? Що накажете?

— Що накажу? — верещала та. — Ви, що, осліпли?! Не бачите, що зі мною? Заберіть це з мене, дурні курки! Негайно!

Служниці підскочили і через брак кращих ідей почали витирати сироп з волосся та обличчя Шарлотти за допомогою фартухів, розмазуючи липку рідину по дедалі більшій площі. Шарлотта репетувала і сипала прокльонами.

Сюзон тим часом підхопила Амалію під руку і вивела назовні:

— Завжди недолюблювала матусин сливовий сироп. Занадто нудотно солодкий. Але сьогодні глянула на нього свіжим поглядом.