Розділ 58. Поміть мене!

Амалія у супроводі Арабель вирушила до камерної зали палацу, де мав ось-ось відкритися музичний салон. Принцеса здавалася дуже схвильованою і говорила без упину.

— Ми підготували з Сюзон справжню бомбу, — шепотіла вона збуджено. — І нехай тільки братик спробує не відреагувати.

— Марш? — з легкою тривогою поцікавилася Амалія.

Вона не була впевнена, що ідея Арабель привернути увагу Себастіна простою бадьорою мелодією правильна. Зворушливою ліричною піснею легше достукатися до серця.

— Побачиш, — таємниче відповіла принцеса.

Вона обрала для Амалії одне з найкращих місць у першому ряду, а сама пішла за лаштунки. Сказала, що весь концерт дивитиметься звідти.

— Хочу підтримати Сюзон. Вона вмирає від хвилювання, — пояснила Її Високість. — Знаєш, ти мала рацію. Вона не така, як решта її родини.

Зал швидко наповнювався гостями. Амалія шукала поглядом Маркеля, але принца ніде не було. Вона здогадувалась чому — збирається в дорогу. До неї вже дійшли новини, яке покарання придумав для сина король. Сьогодні ж Маркель має вирушити на місяць у північну провінцію. Серце стискалося від туги. Ще ніколи в житті Амалії не здавався термін у тридцять днів цілою вічністю.

Королева та король з'явилися в камерному залі останніми. Вони зайняли почесні місця на невеликому помості і дали команду церемоніймейстеру починати. Той залився довгою хитромудрою промовою, яка закінчилася оголошенням перших виконавців. Честь відкрити салон було надано професійним музикантам — королівському оркестру. Вони віртуозно виконали кілька легких мелодій, що пестять слух. Але як би майстерно вони не володіли інструментами, глядачі з нетерпінням чекали другої частини концерту — номерів, які підготували панянки, що беруть участь в оглядинах.

Рівень талановитості учасниць виявився різним, але ось що було однаковим — це пісні, які панночки виконували. Повільні ліричні з красивими словами про кохання. Мелодії були такі схожі, ніби це щоразу звучить одна й та сама. Себастін, якому були присвячені всі виступи, вже після третього номера почав нудьгувати. Його погляд блукав будь-де, тільки не на сцені. Амалія підозрювала, що він давно думає про щось своє, навіть не помічаючи виконавиць.

Церемоніймейстер вийшов оголосити наступний номер:

— Дует. За клавесином — Її Високість Арабель. Вокал — пані Сюзон.

Обидві виконавиці з'явилися на сцені. Рожевощока принцеса і бліда як полотно Сюзон.

У Амалії від хвилювання за них теж кров відлила від обличчя. Зараз вони продемонструють свій номер, який залишиться для Себастіна таким же непоміченим, як і кілька попередніх, і останній шанс, на який так розраховувала Сюзон, примарно розтане в повітрі.

Проте все виявилося ще гірше. Не встигла Арабель зайняти місце за клавесином, до Себастіна підійшов слуга і прошепотів щось на вухо. Амалія, яка сиділа досить близько до принца, змогла почути частину фрази:

— …ви просили повідомити вам одразу, як це станеться…

Себастін пожвавішав. Усміхнувся, кивнув і попрямував до виходу із зали, махнувши рукою церемоніймейстеру: мовляв, продовжуйте, я скоро.

Сюзон миттєво змарніла. А що діялося на обличчі Арабель! Вона спопеляла брата поглядом. Але що з того? Той спиною не міг бачити її бурхливих емоцій.

Боніфас із поклоном залишив сцену у повному розпорядженні виконавиць. Але Арабель не стала починати грати. Вона підвелася і звернулася до публіки.

— Перш ніж ми почнемо демонструвати наш номер, я хотіла б сказати про нього кілька слів. Зараз прозвучить музичний твір у тональності до мажор. Хоча деякі програші для контрасту будуть виконані у мінорній тональності.

Принцеса з наснагою продовжила сипати музичними термінами, поглядаючи на двері. Амалія зрозуміла, що Арабель тягне час, бажаючи дочекатися повернення брата. Декілька хвилин вона вправлялася в красномовстві, але Себастін у залі не з'являвся.

Глядачі почали дивуватися, але, певна річ, ніхто не наважувався поквапити принцесу, навіть коли вона забрела в непролазні нетрі музичної теорії. Ніхто, крім короля:

— Арабель, ми вже згораємо від нетерпіння почути так промовисто представлений тобою номер.

Не в характері принцеси було здаватися. Вона усміхнулася батькові:

— Зараз почнемо. Але хотілося б сказати ще буквально пару слів не про наш конкретний номер, а про музичне мистецтво загалом. Це одне з найдавніших мистецтв. За легендою вміння співати було подаровано людині богами. Якось чудова німфа Амея спустилася з небес, щоб навчити юну пастушку Вілену музикувати. — Арабель пропалювала очима вхідні двері до зали. — Здобувши цей божественний дар, Вілена гарно і солодко заспівала. Закоханий у неї пастушок Тимерай, почувши божественні звуки, так надихнувся, що вистругав з дерева ріжок і почав підігравати. Так виник перший музичний інструмент.

— Чудова легенда, — тепер уже не витримала королева. — То нехай же дароване богами мистецтво якнайшвидше прикрасить наш вечір.

— Так, — погодилася Арабель. — Зараз зал наповнять звуки, народжені клавесином, — вона статечно підійшла до інструмента. Опустилася на стілець, занесла руки над клавішами… З надією знову глянула на вхідні двері, але ті так і залишалися прикритими. — До речі, — принцеса знову піднялася на ноги, — про те, як з'явився цей музичний інструмент, також є легенда…

Амалія розуміла, що принцеса зможе потягнути час ще протягом кількох хвилин максимум. Треба було їм чимось допомогти. Вона тихенько вислизнула з зали. Якогось конкретного плану не було. Головне — знайти Себастіна, а там буде видно. На щастя, довго шукати не довелося. Його Високість стояв неподалік від входу в зал і розмовляв усе з тим самим слугою.

Хвилини вистачило, аби зрозуміти, про що розмова — улюблена кобила Себастіна народила лоша. Конюх доповідав про здоров'я новоспеченої мами та її малюка. Амалія відчула, що її охоплює гнів. Кобила?! Там, на сцені, вмирає від хвилювання бідолашна Сюзон, що споглядає як руйнуються її надії, а Себастін у цей час розмовляє про кобилу.