Розділ 51. Підслухана розмова

Ролейна попрямувала до камерної зали щоб перевірити, як іде підготовка до завтрашнього заходу. Музичний салон був для неї однією з найулюбленіших подій осіннього свята, тому хотілося тримати все під особистим контролем. Сама Ролейна не мала ані вокальних здібностей, ані таланту грати на музичних інструментах, але любила музику в усіх її проявах.

Їй сподобалося, як робітники прикрасили камерну залу. Гірлянди з мініатюрних кольорових світильників створювали святковий настрій. Сцену теж причепурили — драпірували парчею осінніх забарвлень, яку Ролейна підібрала під час поїздки східною провінцією. А біля клавесину юрмилися дівчата, які бажали відрепетирувати свої номери. Королева присіла у крісло — вирішила трохи поспостерігати за їхньою репетицією.

Очі чомусь шукали Амалію. Але її не виявилося серед охочих зайнятися музикою. Невже дівчина дослухалася наполегливого прохання Ролейни і збирається нарешті залишити палац? Від серця відлягло. Ролейні стане набагато спокійніше, коли Амалія повернеться до Шерстона. Взагалі-то, королева не бажала їй нічого поганого. Якби не гіркі спогади, вона б не була з нею така категорична.

Ролейна згадала, що відчувала, коли в палац прийшла звістка про трагічну загибель подружжя де-Патріс. Вона тоді відходила від болісної дії зілля Зіїра, яке прийняла, щоб зрозуміти, чи бреше чоловік. Що повинна відчувати жінка, коли дізнається, що суперниця, яка спокусила її чоловіка, відійшла в інший світ? Зловтіху? Полегшення? Королева не відчувала ні того, ні іншого — лише співчуття. Їй було шкода двох молодих життів, і шкода дівчинку, що залишилася сиротою. Вона підтримала чоловіка в його прагненні взяти маля під опіку і забезпечити їй гарне виховання в тихому пансіоні з мудрими наставницями.

Як добре, що дівчинка виявилася зовсім не такою, як її мати. Їй не передалася підступність батьків. Себастін назвав Амалію боязкою. І хоч королеві з першого погляду так не здалося, але тепер вона схильна була погодитись із сином. Амалія виявила трохи норовливості, не побажавши повернутися в Шерстон на першу ж вимогу. Але яка дівчина не мріє побувати на балі в королівському палаці? Головне, що тепер, коли її мрія збулася, вона вирішила більше не чинити опір.

До зали зайшов Модест. Королева зрозуміла це, почувши в загальному гулі звуки його кроків. З роками хода чоловіка не втратила впевненості та ритмічної чіткості. Ролейна повернулася, щоб зустріти Модеста усмішкою. Він послав їй свою у відповідь. Їй подобалося його вміння усміхатися одними очима. Їй подобалося у ньому все.

— Що тут у нас? — чоловік сів у сусіднє крісло. — Бачу, підготовка йде на повний хід?

— Так. Зал практично готовий. Панночки, як бачиш, теж відточують майстерність, щоб завтра блиснути талантами.

Модест кивнув, глянувши на сцену. В його очах проскочило занепокоєння.

— Щось не так? — насторожилася королева. Вона вміла вловлювати нюанси настрою чоловіка.

— Так. Мене турбує Амалія. Дівчинка застудилася.

Голос Модеста звучав не так, як завжди. Ролейна розчула особливу м'якість — саме з такою інтонацією чоловік свого часу говорив і про Луїзу. Ревнощі змією вжалили в груди. У голові знову спалахнуло запитання: що Модест відчуває, дивлячись на дівчину? Згадує колишнє кохання? А може, його почуття перекинулося вже й на Амалію?

Але скільки ж у ній лицемірства, віроломства, двоєдушності! А Ролейна ще й сподівалася, що дівчисько не успадкувало від матері цих якостей? Вважала, що Амалії немає на репетиції, бо вона попросила короля повернути її до Шерстона і вже готується до від'їзду. Але дівчисько і не думало їхати, пішло на хитрість — прикинулося хворою. Що у її планах? Хто її ціль? Хтось із синів чи сам король?

— Не турбуйся, Модесте. Вона швидко одужає, — Ролейні ледве вдалося зберегти спокійний тон. — Піду. Маю ще так багато справ.

Вона підвелася і вийшла із зали. Так, дівчина одужає. І Модест навіть не підозрює, наскільки швидко. Ролейна мала намір негайно вивести симулянтку на чисту воду.

Біля покоїв Амалії королева побачила старшу дочку пані Жільберт. Та стукала у двері. Що їй треба? Втім, зараз Ролейні було байдуже. Вона не збиралася відкладати розмову. Гнів клекотів у грудях, вимагаючи виходу.

— Сюзон, іди. Прийдеш пізніше, — скомандувала вона.

І панночка миттю пішла.

Побачивши на порозі королеву, Амалія встала і швидко накинула халат. Зустрічати гостю, лежачи в ліжку, не дозволяло виховання та етикет. Вона підсунула крісло, в якому щойно сидів Маркель, але Ролейна проігнорувала запрошення сідати. Амалії теж довелося залишитися на ногах.

Королева була сильно не в настрої. Це одразу впадало у вічі. І Амалія, звісно, здогадувалася, чому. Адже наказ забиратися з палацу вона так і не виконала. Напевно, на Амалію чекає жорстка нотація, але вона боялася не цього. Зараз її найбільше турбувало, що Маркель може почути страшні слова про матір Амалії. А їй смертельно не хотілося, щоб пам'ять про дорогу людину була осквернена в його присутності.

— Як ти посміла прикинутися хворою?! — хльостка дзвінка фраза розсікла повітря. — Я сподівалася на твою розсудливість. Вважала, що в тобі немає тієї підступності, що була в твоїй матері. Ти думала, я не розкушу твій прийом?!

— Ваша Величносте, не кажіть поганого про мою маму! — Амалії було байдуже, що королева скаже про неї саму. У яких жахливих гріхах звинуватить. Але вона не могла чути поганих слів на адресу мами. Вони пекли їй груди, стискали горло, заважаючи дихати.

У відповідь на тиху, але тверду фразу Амалії королева розлютилася ще більше.

— Твоя матінка не мала жодного уявлення про честь. Так само, як і ти. Ти залишиш палац. Негайно! Чуєш?! Збирайся!

— Вона нікуди не поїде, — з-за ширми вийшов принц. Злий, похмурий, рішучий.

— Маркель? — королева здивувалася. — Що ти тут робиш?

Він встав між нею та Амалією.

— Не чекав від тебе такого, — промовив крижаним тоном. — Звинувачувати ту, хто вже не може сказати жодного слова на свій захист?