Розділ 48. Відвертість за відвертість

Після сніданку Луїза де-Патріс залишила своїх чоловіків і попрямувала прогулятися садом. Туга ніяк не відпускала її. Не минало й дня, щоб вона не думала про дочку, але сьогодні тривожні думки взяли її в особливо щільне кільце. Буйне цвітіння весни мало б заспокоїти, але воно лише сильніше ятрило душу. Усипані білим яблуні здавались такими прекрасними, а що зараз перед очима Амалії? Пожовкле листя, вогкий сірий день, холодний дощ.

Луїза присіла на лаву, стулила повіки. Але навіть так, із заплющеними очима, відчула, як нечутно підійшов до неї чоловік і опустився поряд.

— Нашій дівчинці дев'ятнадцять. У неї вже мав прокинутися дар. Вона зможе за себе постояти, якщо що, — Фаб'єн шукав слова, щоб втішити.

Так. У роду Луїзи всі жінки наслідували цей рідкісний захисний ментальний дар, який проявлявся у разі небезпеки.

— Мене це не так заспокоює, як турбує, — зізналася Луїза. — Коли ми з тобою познайомилися, я вже вміла повністю контролювати свої здібності. Але знаєш, що зі мною відбувалося в юності, коли дар тільки прокидався?

Луїза встигла пережити не одну страшну хвилину, поки навчилася керувати своїми небезпечними здібностями. Вони повинні включатися лише у разі серйозної загрози, але юні дівчата такі чутливі. Луїзу міг спровокувати будь-який емоційний сплеск. Бувало, що вона починала впадати в ментальний транс від одного косого погляду чи образливого слова. Вона зовсім не хотіла заподіяти шкоду кривдникові, але сили, що рвалися зсередини, були сильніші за неї. Кінчики пальців починало поколювати, потім шуміло у вухах, а потім у голові мимоволі з'являлися картини, які могли стати реальністю. Вона тільки уявляла, що відштовхує кривдника, а він уже летів на землю, збитий з ніг. І був лише один спосіб змусити його забути про те, що сталося, або спотворити його спогади — подумки прикласти руку до його чола і шепотіти особливі ведичні слова.

— Боюся, наша дівчинка зараз розгублена. Контролювати дар мене вчила мати. Вона розповідала мені способи виходити з ментального трансу, не завдавши нікому шкоди. Але хто допоможе Амалії? Якщо лист ще не знайшов нашу дівчинку, вона не розуміє, що з нею відбувається і, напевно, вважає себе небезпечною для інших.

Фаб'єн зітхнув. Луїза знала — він тяжко переживає, що не може допомогти дочці. Але чоловік незмінно зберігав стійкість і спокій, щоб не дати Луїзі впасти у відчай.

— Але ж ти встигла розповісти їй про все. Вона була мала і хвора. Багато чого не зрозуміла. Але я вірю, що твої слова відклалися у підсвідомості. Вони допоможуть їй у критичну хвилину.

Амалія добре трималася в сідлі. Себастіну сподобалося, як легко вона порозумілася з граціозним рудим іноходцем. Але все одно принц не став пускати свого коня галопом, а вибрав для прогулянки найповільніший хід. Це викликало неквапливу довірчу бесіду. Сьогодні Себастін хотів викликати свою супутницю на відвертість, якщо у лікаря Матьє це поки що так і не вийшло. Коли принц говорив матері про єдиний недолік Амалії, мав на увазі саме її таємницю. І хоча королеві Себастін озвучив іншу якість — боязкість, але сам не вважав її серйозним мінусом. Боязкість легко лікується, було б бажання. А ось таємні здібності Амалії справді турбували його. Потрібно було зрозуміти, в чому полягає її дар і чим він небезпечний. В іншому, спокійна і розважлива дівчина здавалася Себастіну найбільш підходящою для нього нареченою.

Вони спустилися до озера, що розкинулось у низині неподалік палацу. Мальовничі місця. Принц не хотів налякати Амалію, одразу почавши з цікавої для нього теми, а тому розповідав про місцеву особливість — співочих птахів. Потім попросив про люб'язність у відповідь — розповісти про флору і фауну Шерстонської діброви. Амалія охоче відгукнулася і почала жваво розповідати про рідні місця. Ось тільки її напружений погляд наводив Себастіна на думку, що хоч вона із задоволенням і вхопилася за нейтральну тему, але насправді збирає сили сказати принцу щось, що хвилює її набагато більше, ніж місця гніздування малинівки.

І справді незабаром вона наважилася заговорити про інше.

— Ваша Високосте, дозвольте мені звернутися до вас із проханням.

— Для мене радість надати вам будь-яку послугу.

— Сьогодні ви розпорядилися, щоб уся родина Жільберт залишила палац. Але не могли б ви дозволити Сюзон залишитися? Хоча б до завтра?

Найменше Себастін очікував, що Амалія проситиме за когось із скандального сімейства, і тим більше за одну зі своїх суперниць.

— Ми готували з Сюзон спільний номер для музичного салону, — квапливо пояснила вона.

— Я трохи здивований вашим проханням. Вам відомо, чому я розпорядився, щоб ніхто з родини Жільберт більше не з'являлися на святі? Вони поширювали чутки. Недобрі чутки. Про вас. І про Маркеля. Можливо, ці чутки дійшли вже й до вас.

— Так. Я знаю, про що ви, — Амалія зніяковіла і поперхнулась. Кашлянула кілька разів, ніби їй пече в горлі.

Себастін насупився:

— Сподіваюся, чутки не мають під собою правдивого підґрунтя. Якщо Маркель докучає вам, тільки скажіть.

— Ні, що ви. Його Високість дуже добрий до мене.

Добрий-то він добрий. Аби брат не переборщив зі своєю «добротою». Себастін дуже сподівався, що їхня розмова з Маркелем вправила йому мізки, і він зрозумів, що як би не був захоплений Амалією, вона не та дівчина, з якою можна завести коротку інтрижку.

— Якщо Його Високість не давав жодного приводу для пліток, то тим більше ті, хто їх поширює, мають бути покарані. Ви згодні?

Амалію охопило хвилювання. Це було видно по блиску в її очах і рум'янцю на щоках. Але відмовчуватись вона не стала.

— Я здогадувалася, що ці чутки могли поширювати пані Жільберт та її доньки. Але сьогодні я схильна думати, що Сюзон до цього не причетна.

— Хіба могла вона залишитися осторонь? Гадаю, матінка навчила дочку плести інтриги.

— Ні, Ваша Високосте, — ще більше розхвилювалася Амалія. — Прошу вас, не думайте так про Сюзон. Можливо, якби ви знали її ближче, у вас склалася б зовсім інша думка.