Розділ 45. Платня

Ранок у Амалії виявився багатим на відвідувачів. Не минуло й півгодини після прийому лікаря та королівського подружжя, як з'явився ще один гість — Маркель. Він почав із того, що зачинив за собою двері та поцікавився:

— Як самопочуття?

— Дякую, Ваша Високосте, почуваюся добре.

Принц залишився задоволений відповіддю. Зміряв Амалію якимось дивним поглядом і пішов до столу. Щось у ньому невловимо змінилося. Вона не могла зрозуміти, що саме і чи подобається їй ця зміна. Але що її точно насторожило, то це власна реакція на прихід Маркеля — Амалія зраділа. Зраділа, ще не знаючи, чим викликаний його візит, не знаючи, що принц задумав. Вона вже звикла до того, що при погляді на Його Високість її охоплює хвилювання, але тепер до цього хвилювання домішувалося ще й тепло, що приємно зігріває зсередини.

— Приніс вам платню за перший тиждень роботи, — Маркель поклав на стіл гаманець. — Сто п'ятдесят флорентів, як і домовлялися.

— Платня? — Амалія розгублено подивилася на гаманець.

Вони з принцом не обговорювали це питання, але вона давно вирішила, що звільнена. Хіба Амалія може працювати на Маркеля після того, що між ними сталося?

— Так. Сто п'ятдесят флорентів, — незворушно повторив принц, — але якщо будете старатися, я підвищу платню. Ви прочитали ті книги, які я вам дав?

Хоч Амалія і вважала себе звільненою, але вона із задоволенням читала у вільний час талмуди, які вручив їй Маркель. Але це якщо не рахувати праці з кораблебудування. Ця тема давалася їй важко.

— Не всі… Підручник з кораблебудування… Я не все там розумію… — вона раптом почала затинатися, як на уроці суворої пані Тібрай, яка читала в пансіоні основи світської етики, — …особливо заплуталася із трищогловими фрегатами…

— Кораблебудування? — Амалії здалося, що принц ледь стримує посмішку. — Так, з фрегатами складна тема, — кивнув він авторитетно. — Залишимо її поки що. Краще перейдемо до практики. У мене є для вас завдання у лабораторії. Які у вас плани на сьогодні? Чи є вільний час?

— Сьогодні?.. — Амалія завагалася. — Його Високість Себастін запросив мене на пообідню кінну прогулянку.

— Чудово, — буркнув Маркель таким голосом, ніби насправді нічого гарного в цій прогулянці не було, — тобто до обіду ви вільні. У нас в запасі є кілька годин. Ходіть за мною.

Амалія ніяк не могла зрозуміти, радіти чи ні, що, виявляється, її не звільнено. Особливо у світлі того, що королева наполягає на її поверненні до Шерстона. Але їй дуже хотілося подивитися на небезпечні експерименти, які Маркель проводить у своїй лабораторії. Цікавість виявилася сильнішою за страх і здоровий глузд — Амалія поспішила слідом за принцом.

— Те, що ви бачили досі — це не вся лабораторія, — знизивши голос до таємничого шепоту, сказав Маркель, коли вони спустилися до підвалу. — Досліди я проводжу у бункері.

Від такої заяви мурашки пішли шкірою, але Амалія і не подумала повертатися. Її ніби магнітом тягнуло слідувати за принцом, і за кілька хвилин він уже показував їй вхід у свої таємні володіння.

— Це тут, — загадково кивнув Маркель на один із стелажів.

Він потягнув прихований важіль, і стелаж почав рухатися. Амалія дивилася на всі очі, як полиці плавно від'їжджають убік. За ними були непомітні двері. Уява вже встигла намалювати зловісно темне приміщення, але бункер виявився обладнаним достатньою кількістю світильників. Таємничо, але не похмуро. Амалія з цікавістю озирнулася. Увагу привернуло кам'яне місце під вогнище у півстіни, над яким нависав важкий чавунний котел. А скільки тут було пальників різних розмірів! Масивний дерев'яний стіл у центрі бункера був заставлений ними і безліччю інших пристроїв, про призначення яких Амалія навіть не здогадувалася.

— У мене тут є колекція вод магічних джерел. Хочете подивитися? — Маркель підійшов до однієї з шафок. — Я нікому її ще не показував.

Звісно, Амалія хотіла! У неї дихання перехопило, коли принц відчиняв дверцята. Вона знала, що води деяких магічних джерел мають здатність світитися, але все одно захоплено видихнула, побачивши посудини, що стоять на полицях. Рідини у скляних колбах переливалися потойбічним синім та фіолетовим. Видовище зачаровувало.

— Я збирав зразки по всьому королівству. Ось цей, наприклад, привіз з димних островів, — Маркель зняв з полиці посудину, в якій плескалася масляниста майже чорна рідина. — Усього кілька крапель цієї "води" можуть підтримувати полум'я живим протягом кількох годин.

Амалія чула про димні острови, названі так за чорний їдкий дим, який виділяють прибережні скелі. На островах ніхто не мешкав. Ходили легенди, що колись їх може поглинути море.

— А знаєте, які властивості має ця "вода"? — Маркель показав на посудину з янтарною рідиною.

Принц дивився на Амалію з якимсь лукавим прищуром, ніби дражнив, чи зможе вона вгадати.

— Гасить полум'я? Теж достатньо пари крапель?

Маркель усміхнувся:

— Ви кмітлива.

Цей простий комплімент виявився таким приємним — набагато приємнішим, ніж навіть похвала суворої пані Тібрай, яка майже нікого ніколи не хвалила. Від задоволення в Амалії спалахнули не тільки щоки, але навіть і вуха.

— Я довго експериментував з усіма цими рідинами. Хотів знайти склад, який зняв би прокляття з пустельних колодязів. Але всі мої досліди виявлялися невдалими, як і у всіх, хто бився над цим завданням до мене. Але потім я вирішив спробувати з іншими компонентами — взяти води джерел, які вважаються такими, що переродилися і втратили магічні властивості. І тоді в мене почало виходити.

Маркель підвів її до іншої шафки, де в баночках зберігалися нічим не примітні рідини, абсолютно прозорі, як звичайна вода.

— Таких джерел у королівстві не так і багато. Я зібрав зразки багатьох відомих. Бракує лише води з джерела, що б'є в Шерстонському лісі. Пам'ятаєте, ми робили там зупинку дорогою до столиці?

Ще б пак, Амалія пам'ятала. Те, що сталося під час привалу й досі не давало їй спати ночами. І зараз при одній тільки згадці стало моторошно.