Розділ 42. Перевірка

Себастін зайшов у свої покої і одразу відчув, що тут хтось є. Погляд швидко пробігся периметром кімнати і зупинився на фігурі, що завмерла в кріслі. Світла нічника було достатньо, щоб розгледіти безцеремонного гостя.

— Маркель? Ти ж повинен був повернутися з Авітьєри тільки завтра ввечері, — Себастін запалив настінні світильники.

— Скакав і день і ніч без сну. І ось я тут, — відповів брат у своїй звичайній іронічній манері.

— Старі фокуси? — Себастін іронічного тону не підтримав.

Напевно, Маркель зрізав шлях. А місцевість там небезпечна. Себастін не схвалював схильності брата до ризику. Злився на його безтурботність. І хвилювався за нього.

— Тільки не починай, братику. Мені буде достатньо нотації від батька. Його доглядачі ось-ось повернуться з Авітьєри і представлять йому повну доповідь, — Маркель кивнув на сусіднє крісло, натякаючи, щоб Себастін сів поруч: — Я прийшов поговорити про інше.

Чуття підказало, що йтиметься про жінок. А про що ще? У брата є лише дві пристрасті — небезпечні магічні науки та гарненькі панночки. Якщо розмова буде не про перше, значить — про друге. Себастін сів, показуючи, що готовий слухати.

— Відправ додому з оглядин Сюзон, а заразом і все сімейство Жільберт.

Оце так братик. Себастін мимоволі посміхнувся — лише Маркель міг бути таким прямим та безцеремонним.

— Ти вирішив за мене відсівати дівчат? Спочатку вимагав, щоб я позбувся Амалії, тепер Сюзон. Хочеш залишити мене зовсім без наречених?

Себастін відкинувся на спинку крісла і глянув глузливо. Але тепер Маркель не підтримав іронічного тону:

— Ти ж всерйоз не розглядаєш Сюзон як можливу наречену? То навіщо вона потрібна тут, на святі?

Як можлива наречена, вона, мабуть, справді Себастіна не цікавила, але її матінка, як ключ до розгадки таємниці Амалії, — цілком заслуговувала уваги.

— Може, ти все ж таки дозволиш мені самому вирішувати, кого і коли відправити додому? Не пригадаю, щоб ти питав у мене поради, з якою черговою панночкою тобі завести роман, — знову спробував пожартувати Себастін, не розуміючи наполегливості Маркеля.

Але брат аргументу не дослухався.

— Родина Жільберт заслуговує на виселення з палацу. У мене є підстави вважати, що вони поширюють брудні чутки.

Руки Маркеля стиснулися в кулаки. Очі потемніли. А брат, схоже, серйозно розлючений на цю трійцю.

— Що за чутки?

— Начебто я збираюся зробити Амалію своєю утриманкою.

Себастіну зовсім не сподобалося почуте. Він насупився.

— Тобі мало твоїх дівчат?! — запитав, підвищуючи голос. — Маркелю, Амалія — не та дівчина, яку можна…

— Це лише чутки! — похмурнівши, перебив брат. — Я навіть у думках не допускав нічого подібного.

— Що між вами? — Себастін подався вперед.

— Нічого!

— Але диму без вогню не буває! — Себастін відчував, що починає закипати. Він не знав, чи вірити братові. Той не раз показував, що не може пройти повз вподобану панночку. — Амалія наївна та беззахисна. Залиш її, Маркелю. Я не дам тобі використати її як іграшку!

— Хочеш її захистити? — брат полоснув гнівним поглядом. — Тоді почни з того, щоб відгородити її від палацових інтриг та пліток! Пригадую, ти казав, що не даси точити об неї кігтики світським дамочкам. Чому ж тоді вона тікає з балу після розмови з однією з них?! Чого ж не захистив? Підказати, як це робиться?

— Я знаю спосіб захистити її від пліток, на зразок тих, про які ти сказав. Я завтра ж оголошу її своєю нареченою. Я вже зробив вибір.

Маркель спав з лиця. Завмер, приголомшений новиною. Готова зірватися з губ фраза, так і залишилася невимовленою.

— Ти це серйозно? — видавив він глухим голосом.

— Ні, Маркелю. Це була перевірка. І ти її з тріском провалив. Видав себе з головою.

Вони мовчали кілька хвилин, важко дихаючи. За цей час Себастін встиг опанувати себе. Як би не сердився на брата, він любив його. Любив, незважаючи на те, якими вони були різними. Підлітком увесь час прикривав від батька, доки не зрозумів, що потурати витівкам Маркеля — тільки шкодити йому.

— Послухай, Маркелю, — сказав спокійно, але твердо. — Ще раз попереджаю, облиш Амалію. Їдь до своєї Мюзети, Вів'єн, Ліліани чи хто там у тебе зараз? І розважайся, скільки влізе — поки тебе не відпустить. А Амалію не чіпай. Ти сам будеш потім картати і ненавидіти себе, якщо зіпсуєш життя цій невинній пташці.

Маркель нічого не відповів, тільки похмуро дивився просто перед собою. Під вилицями грали жовна.

— А щодо сімейства Жільберт — я перевірю. Якщо підтвердиться, що чутки справді розпускає хтось із них, вони будуть одразу вислані з палацу.