Розділ 39. Це частина світського життя

Амалія розуміла, що потрапила в пастку. Себастін і королева хочуть від неї прямо протилежного. Виконати прохання одного — викликати гнів іншого і навпаки. При цьому Себастін знає її таємницю. Як він вчинить з цією інформацією, якщо Амалія почне виявляти норовливість? Залишається лише здогадуватися. А королева знає гірку правду з минулого мами. І хоч Амалії було важко повірити у слова Її Величності, вона має всі можливості оприлюднити давню історію і розтоптати світлу пам'ять про батьків.

Амалія намагалася зосередитися і зрозуміти, як їй краще вчинити, але заважав зібрати думки воєдино щебет Арабель, що сиділа поруч.

— Ти тільки подивися, якими невдоволеними очима поглядають у твій бік деякі панянки. Не бачили в тобі серйозної суперниці, а тут такий сюрприз.

Амалії навіть озиратися навкруги не треба було — вона і так відчувала на собі ці сповнені неприязні погляди, про які говорила принцеса.

— Я у братика вірила. Себастін не сліпий, щоб не відрізнити справжнє від підробки, — Арабель нахилилася до її вуха: — Зізнавайся, про що він тобі шепотів, коли ви танцювали?

Принцеса крутилася на сидінні від цікавості та нетерпіння.

— Сказав, що відчуває до мене цікавість.

Це були не ті слова, які Арабель сподівалася почути.

— Цікавість — це лише півсправи. Як же мені хочеться, щоб він закохався по-справжньому. Щоб мій розважливий братик втратив голову.

Музиканти вже взялися за нову танцювальну мелодію. І зал почав рухатися. Кавалери підходили до дам, щоб запросити на танець. Арабель не залишилася поза увагою. Гість свята — принц із сусіднього королівства, з галантним поклоном простягнув їй руку. Перш ніж прийняти його запрошення, принцеса прошепотіла Амалії:

— Хтось зі скривджених дам напевно спробує зіпсувати тобі настрій. Не звертай уваги. Обмін шпильками — це частина світського життя.

Заморський принц повів Арабель за собою. А Амалія приготувалася до того, про що попередила принцеса. Але, на щастя, всі три панночки, які брали участь у званому обіді — і Аурелія, і Жаклін, і Сюзон, були запрошені кавалерами на танець і кружляли по залі. А отже, поки не могли спробувати зігнати на Амалії злість за те, що не їх обрав для відкриття балу Себастін.

Саму Амалію ніхто на танець не запросив. Очевидно, кавалери побоювалися викликати невдоволення хазяїна балу, який продемонстрував свій особливий інтерес до неї. Амалія була цьому лише рада. З'явилася можливість дещо впорядкувати думки. Але побути одною все ж таки не вийшло. На софу підсіла ще одна дама, що залишилася без кавалера — молодша дочка пані Жільберт.

— Чудово виглядаєш, — сказала вона. — Рожевий так тобі личить.

— Дякую, — кивнула Амалія, хоч і здогадувалася, що щирості у цьому компліменті немає.

— Я спочатку засмутилася, що відріз цієї чудової тканини дістався не мені, — вона провела пухкою долонею по одній зі складок спідниці Амалії і, перш ніж прибрати руку, зім'яла в кулаку тканину, — але матінка мене заспокоїла, що тобі потрібніше.

Пані Жільберт заступилася за Амалію? Несподівано.

— Такій дівчині, як ти не залишається нічого іншого, як привертати до себе увагу чоловіків хоча б зовнішнім блиском, — продовжила свою думку Шарлотта.

Амалія не могла зрозуміти, що вона має на увазі.

— Коли ти не з шанованого роду, такого, наприклад, як наш, коли минуле твоїх батьків-простолюдинів вкрите мороком, на що ще розраховувати, як не на те, щоб стати утриманкою якогось багатого пана? Чи не так?

Від огидного натяку стало неприємно.

— Подейкують, Маркель уже запропонував тобі утримання в обмін на особливі послуги?

Кров відлила від обличчя.

— Його Високість ніколи б…

— Та він сам розповідає про це на кожному розі, — перебила Шарлотта. — Але ти, я бачу, мітиш вище — хочеш добитися подібної пропозиції від Себастіна. Пішла по стопам матері? Подейкують, ти дуже схожа на неї.

Бридкі брудні слова вогнем обпалили груди. Стало важко дихати.

— Замовкніть негайно!

— Не корч із себе скривджену! Матінка розповіла мені, як твоя мати отримала титул. За порятунок короля? — Шарлотта бридко засміялася. — Це казочка для відводу очей. Його Величність подарував їй титул за заслуги іншого роду.

Амалія піднялася і кинулась до найближчих дверей — куди завгодно, тільки б подалі від цих слів, які вивертали душу. Горло стиснув дикий біль, що заважав дихати. Ще одні двері, і ще, і ще. Амалія не розбирала дороги. Аби швидше вибратися назовні. Їй потрібне свіже повітря — вдихнути на повні груди. Позбавиться від безвиході, що здавила душу. Ще одні двері — і нарешті вона на волі. Гостра прохолода осені вдарила в обличчя злим поривчастим вітром. І наступної секунди сльози, стримувані з останніх сил, бризнули з очей.

Вона бігла прямісінько в ці сині сутінки, що розкрили перед нею свої обійми. А куди ще? Якби десь існувала могила матері, Амалія б зараз рушила туди. Впала б біля кам'яної плити і шепотіла б усі слова, що рвуться назовні. Але Амалії не було дано навіть цієї можливості.

Вона не знала, на скільки вистачило її сил. Скільки часу бігла? Ноги почали підкошуватись. Вона сіла на траву, припавши спиною до ствола старого дуба, обхопила коліна руками і гірко заплакала.

Її ридання були беззвучними, вона не схлипувала, не стогнала, але все одно не почула звуку наближення швидких кроків.

__________________________________________

До сьогоднішнього розділу ШІ створив тривожну ілюстрацію: Амалія, яка у відчаї втікає з королівського балу в темряву осінньої ночі...