Розділ 38. Перший танець

— На кого з панянок Себастін дивився найбільше? — Арабель готувала Амалію до балу і випитувала в усіх подробицях, як минув званий обід. — Даю сто проти одного — на тебе, — засміялася дзвіночком.

Амалія не знала, що відповісти. Принц був підкреслено ввічливий і галантний з усіма гостями. Попросив щось розповісти про себе і уважно вислухав кожну. Почала Жаклін — розповіла про недавню подорож до моря. Інші взяли з неї приклад і теж стали описувати свої поїздки. Амалія, яка ніколи не виїжджала за межі рідного містечка, подібними історіями потішити Себастіна не могла. Розповіла про Шерстонську діброву. Насправді в цьому старому лісі стільки дивовижного — не менше, ніж у заморських королівствах. Але інші панночки, схоже, цієї думки не поділяли — супроводжували розповідь поблажливими посмішками.

— Можеш не відповідати, — Арабель хитро посміхнулася. — Скоро ми з тобою, та й усі інші, і так зрозуміємо, хто найбільше запав у серце братика. Знаєш як?

— Як, Ваша Високосте?

— За допомогою першого танцю на балу — ось як. Кого Себастін запросить — та і є його фаворитка. І це будеш ти, — впевнено заявила принцеса. — Подивися.

Вона підвела підопічну до трюмо:

— Якщо ти ще не закрутила братику голову, то сьогодні на балу точно його підкориш.

Амалія подивилась у дзеркало. Очі не вірили в те, що бачили. Невже ця дівчина в ніжній блідо-рожевій повітряній сукні з тонкої вишуканої матерії, один метр якої коштував дорожче, ніж весь її пансіонний гардероб, і є Амалія?

— Пані Боніто вміє створювати шедеври, — Арабель покрутила Амалію перед трюмо. — Лише в неї виходить так звабливо обтягнути стан, і не порушивши жодну плавну лінію, зробити сукню такою дивовижно пишною донизу. Коли танцюватимеш, тобі здаватиметься, що летиш.

Принцеса змусила Амалію трохи покружляти:

— Відчуваєш?

— Так.

Спідниці зашелестіли, почали рухатися, трохи піднялися над підлогою, даруючи відчуття польоту.

— Мені тільки не подобається, що ти сьогодні трохи бліда, — насупилась Арабель. — Хвилюєшся? Це твій перший справжній бал?

Амалія кивнула на знак згоди. Але справа була не лише в цьому. Блідість була відлунням того сум'яття, що оселилося в душі після розмови з королевою. У Амалії залишилося менше доби, щоб спробувати щось з'ясувати про батьків. Вона переживала, що не встигне, хоч і розробила план дій. Лікар Матьє обіцяв відвідати її ввечері — дати раду здоров'ю. Амалія скористається цим візитом для відвертої розмови. А ще вона наважилася сьогодні на балу відкликати на хвилинку пані Жільберт і спробувати домовитися про приватну розмову завтра зранку.

— Це нічого. Рум'янець повернеться, коли будеш кружляти по залі в парі з Себастіном, — хихикнула принцеса.

Себастін зустрічав гостей біля входу до бальної зали. Для кожного знаходив кілька вітальних фраз. На адресу Арабель і Амалії теж сказав дуже вишукані компліменти:

— Вражений вашою красою, юні леді.

— Завдяки тобі і мені від братика перепало захоплення, — посміхнулася принцеса, заводячи Амалію всередину.

Велика парадна зала палацу блищала, освітлена сотнею стельових та настінних світильників. Позолочене драпірування стін відбивало і посилювало це сяйво. Підлога з благородного білого мармуру теж світилася, наче крижана гладь озера в сонячний день. Амалія вже трохи встигла звикнути до розкоші палацових інтер'єрів, але все одно у неї перехопило дух. І знову вона відчула себе тут чужою, як у день приїзду до столиці. Навколо стільки незнайомих осіб. Церемоніймейстер представляв новоприбулих гостей, але імена, які ні про що не говорять, відразу вилітали з голови.

Очі вперто шукали когось у натовпі. Кого? Чиєї присутності на балу приховано чекало серце? Рум’янець охопив обличчя, коли Амалія зрозуміла відповідь. Вона хотіла побачити в цьому живому розбурханому людському морі сірі глузливі очі. Вона шукала його, Маркеля. Ніби опинися він тут, вона б не почувала себе так незатишно, так самотньо. Але принца на балу не буде. Адже він сказав, що поки не хоче потрапляти на очі батькові. Може, Амалія та Маркель взагалі більше ніколи не побачаться. Адже завтра вона поїде назад, до Шерстона. Незнайоме почуття болісно кольнуло в грудях і розлилося гіркотою в горлі.

Останніми до зали увійшли король та королева. Під звуки урочистого гімну вони пройшли вздовж всього блискучого приміщення та зайняли почесні місця на невеликому помості. Це означало, що осіннє свято можна відкривати.

Господарем сьогоднішнього балу вважався Себастін. Йому і треба було виголосити невелику вітальну промову. З кожним його словом напруження в залі зростало. Не тому, що він говорив щось особливе — звичайні слова ввічливості та привітання з урочистістю. Але всіх хвилювало, що буде, коли закінчиться промова і музиканти вдарять по струнах. Кого з юних леді буде запрошено на танець першою?

Амалія, звичайно, ні на секунду не допускала, що Арабель виявиться права і Себастін вирішить відкривати бал у парі з вихованкою провінційного пансіону. Він заінтригований її таємницею, саме тому і виявляє інтерес. Але всерйоз розглядати її на роль можливої нареченої, ясна річ, не буде. Першою партнеркою Себастіна на сьогоднішньому балі стане, найімовірніше, Аурелія. Хоч Арабель і підозрює, що в красуні немає глибини, але Амалії вона не видалася поверхневою.

Такої ж думки, схоже, була й добра половина присутніх. Коли пролунали перші акорди, погляди зійшлися саме на Аурелії — принаймні чоловічі погляди.

Себастін рушив з місця, і, здавалося, гості перестали дихати. Жінки відчайдушно розмахували віялами, ніби кожну в цей момент кинуло в жар.

— Що я казала? — почула Амалія задоволений шепіт принцеси, коли раптом зрозуміла, що Себастін дивиться прямо на неї.

Відстань скорочувалася швидко. І ось принц уже стояв поряд. Він галантно схилив голову і простягнув руку:

— Буду щасливий, якщо ви погодитеся відкрити бал разом зі мною.