Розділ 37. Чотири подарунки

Вийшовши з лабораторії через потайний хід, Маркель узяв екіпаж і вирушив до крихітки Вів'єн. А що йому робити у палаці? На очі батькові поки що краще не потрапляти, інакше почнуться розпитування, як синові вдалося так швидко повернутися з Авітьєри. А Амалія... вона ясно дала зрозуміти, що хоче сподобатися Себастіну, і пішла готуватися до званого обіду. Маркель не сумнівався, Арабель зробить усе, щоб Амалія виглядала бездоганно. Себастін буде в захваті — сестриця добре знає смаки старшого брата.

Ось так, з думками, як Амалія підкорятиме Себастіна, Маркель і доїхав до особняка на околиці столиці. Злий, як диявол.

Вів'єн зустріла ніжним воркуванням.

— Я сумувала. А ти?

Вона потягнулася до його губ, і він відвів душу — мучив її довгим злим поцілунком, уявляючи, що на місці Вів'єн Амалія. І від цього дратувався ще більше. Чому дівчисько ввижається йому всюди?

Вів'єн відчула його настрій.

— Кави? — запитала з усмішкою, сповненою розуміння, коли він відсторонився.

— І зроби міцнішої.

Вона накрила стіл у затишній обідній кімнаті. Доповнила каву сендвічами з беконом. Тепер Маркель міг зганяти злість на них.

— Я не знала, вірити чуткам чи ні, але тепер бачу — немає диму без вогню, — Вів'єн цідила напій маленькими ковтками, все з такою ж усмішкою, сповненою розуміння.

— Ти про що?

— Подейкують, у тебе нове захоплення.

— Про мене постійно таке кажуть, — відмахнувся Маркель. Йому часто приписували романи то з якоюсь висхідною зіркою сцени, то з якоюсь молодою вдовою. — Хто цього разу?

— Ходять чутки, ти зібрався обзавестися новою утриманкою — прекрасною сиріткою...

— Амалією?! — чашка повернулася на блюдце з брязкотом. — Що за нісенітниця?! Мені й на думку не могло б спасти таке! Амалія — сама наївність. Я був би останнім негідником, якби вирішив скористатися цією наївністю. Звідки ці чутки? Хто тобі сказав?

— Учора в салоні пані Арлет я зустріла приятельку, Люсі. Вона мені й розповіла. До неї, в свою чергу, інформація дійшла від кузини. А тій…

— Я знаю, як поширюються чутки, — роздратовано перебив Маркель. — Я питаю, хто першоджерело?

— Думаю, хтось у палаці, — знизала плечима Вів'єн. — Може, сама Амалія необережно поділилася з кимось своїми… е… перспективами…

— Перспективами?!! — у грудях скипіло обурення. — Вів'єн, та вона боїться мене, немов диявола! Боїться глянути, боїться торкнутися! Вона швидше помре, ніж дозволить мені якусь вільність! Вона сором'язлива недоторка, маленький лякливий метелик.

Маркель і не помітив, як підскочив на ноги і почав нервово міряти кімнату кроками. Хто розпустив ці мерзенні брехливі чутки і навіщо?! Вони можуть ударити по репутації Амалії. Він знову сів, закопався руками у волосся.

Вів'єн спостерігала за його метаннями спокійно. Підійшла, поклала долоню на плече:

— Маркелю, а ти закоханий, — зробила несподіваний висновок, ласкаво торкнувшись губами маківки.

Він стрепенувся:

— Що за дурниці? Просто батько доручив мені нею опікуватися.

— Ще й як закоханий, — повторила Вів'єн свій безжальний вердикт.

Амалія заходила в обідню залу і дивувалася, що її майже не трясе. Серце мало б вистрибувати з грудей від хвилювання, але воно вистрибнуло звідти набагато раніше — під час розмови з Її Величністю. І тепер у грудях було порожньо.

Себастін зустрів теплою усмішкою:

— Радий бачити вас, Амаліє, — і, ніжно обхопивши лікоть, провів до столу.

Вона спіймала на собі погляди трьох інших гостей Його Високості — Аурелія, Жаклін і Сюзон прибули кількома хвилинами раніше. Якби Амалія опинилася під такою пильною увагою кілька днів тому, розчервонілася б від збентеження. Але сьогодні їй напрочуд легко вдалося пережити інтерес світських панянок.

— Доброго дня, — привіталася привітно, але з гідністю, як навчала Арабель.

Принцеса витратила понад три години, готуючи її до цього заходу. Амалія знала, що виглядає бездоганно — Її Високість постаралася. Принцеса просто живе ідеєю змусити Себастіна захопитися Амалією. Як же було незатишно від думки, що не можна зізнатися Арабель, що її зусилля марні. Завтра Амалії потрібно буде залишити столицю.

Переконавшись, що всі гості зручно розташувалися, принц подав сигнал слузі почати розкладати на тарілки частування.

— Ваша Високосте, — подала голос Сюзон, — дозвольте віддячити вам за гостинність. Мені хотілося б подарувати вам дещо.

Вона кивнула своєму слузі, який тримав важку коробку, і той підійшов до принца з поклоном. Панночки з цікавістю дивилися на предмет у його руках. Сюзон не стала зволікати з поясненнями:

— Я знаю, Ваша Високосте, як багато вам доводиться робити записів. Тут набір позолоченого письмового приладдя.

Себастін подякував і розпорядився віднести цей подарунок до свого кабінету.

— У мене теж є для вас подарунок, — перехопила ініціативу Жаклін. — Книга з історії та географії східних провінцій авторства знаменитого мандрівника Ніколаса О'Зейна. Рідкісний екземпляр з власноруч зробленими замальовками автора.

Принц з цікавістю перегорнув кілька сторінок і передав фоліант слузі з проханням віднести туди ж, до свого кабінету.

— Я теж підготувала для вас дещо, — Аурелія не стала кликати слугу. Сама піднялася з місця і, неймовірно сяючи парчевою сукнею, підійшла до Його Високості.

Принцові довелося підвестися їй назустріч.

— Мені хотілося подарувати вам щось таке, чого у вас точно немає, — сказала вона м'яким лагідним голосом. — Подумала, що книги та письмове приладдя є у вас у достатній кількості. Зате навряд чи у вас знайдеться щось подібне до цього…

Далі Аурелія зробила обурливу вільність — пірнула на мить пальцями у виріз декольте і витягнула назовні маленький рожевий конверт.

— Тут вірш мого власного авторства, — вона виразно подивилася на Себастіна і вклала конверт у його руку. — Навіть такому завантаженому турботами та справами чоловікові, як ви, Ваша Високосте, іноді вечорами може стати холодно та самотньо, чи не так? Може раптом накотити занепокоєння та безсоння. Перечитайте тоді ці рядки і… ви точно не заснете… — пообіцяла вона майже пошепки і неквапливо повернулася на своє місце.