Розділ 36. Чотири наречені

До званого обіду залишалося близько години, і Себастін вирішив ще раз переглянути досьє дівчат, яких запросив на цей захід. Їх було лише чотири — тих, хто по-справжньому зацікавив його. Принц не дуже сподівався, що до якоїсь із тридцяти панянок, удостоєних участі в осінньому святі, у нього спалахнуть почуття. Але ці четверо хоча б викликали бажання познайомитися ближче. І річ не лише в тому, що плюсів у них виявилося більше, ніж мінусів. Кожна мала особливі риси, що роблять їх несхожими на інших. Родзинки, загадки. А загадки Себастін любив.

Найтаємничішою з усіх була, звичайно, Амалія. Принц був дуже здивований, коли тиждень тому почав збирати інформацію про вихованку Шерстонського пансіону, запрошену на оглядини. Він не виявив майже жодних відомостей про неї в архіві королівської таємної канцелярії, де зберігалася інформація про всі знатні роди королівства. Історія батьків Амалії починалася з того моменту, як Луїза де-Патріс врятувала короля, коли той мало не потонув, і він на знак вдячності присвоїв їй і її чоловікові титул. Жодних даних про те, чим сім'я займалася до цього і звідки вони родом, не було. Та й про подальшу їхню долю теж не збереглося майже жодних документів. Крім одного — цікавого листа Луїзи невідомому адресату, який так і не був відправлений через раптову трагічну загибель де-Патріс.

Спочатку Себастіну здалося, що лист був чернеткою. В ньому буди лише якісь уривки фраз, які не в’язалися між собою. Напевно, тому таємна канцелярія свого часу не звернула на нього увагу. Але принцу стало цікаво розібратися. Він довго розмірковував над загадковими фразами і запідозрив, що послання — не набір спонтанних думок, воно просто зашифроване. Схожий тип шифрування використовували у давнину пустельні народи. Себастін знав про це, тому що захоплювався історією та географією. І хоч зрозуміти кожен рядок листа йому не вдалося, але деякі моменти вдалося розібрати.

Принца дуже насторожило і здивувало те, що відкрив йому пожовклий від часу аркуш паперу. Виявляється, Луїза де-Патріс мала особливий дар. Яким саме він був принц не зовсім зрозумів. Але очевидно було одне — це був дуже небезпечний дар. Тому вона тримала свої здібності у таємниці від усіх. І що найцікавіше — дар мав передатися дочці.

Себастіну довелося проявити обережність. Він не став поки що нікому говорити про те, що дізнався. Адже він міг і помилятися. Але вирішив тримати Амалію в полі зору. Дівчина з небезпечним даром, про який ніхто не знає, приїжджає на оглядини. Тут могла критися якась каверза. А раптом вона почне усувати конкуренток?

Проте півгодинної розмови з Амалією йому вистачило, щоб зрозуміти — вона не становить небезпеки для суперниць. Дівчина принцові сподобалася. Невинна і недосвідчена в інтригах, при цьому начитана і розумна. Вона виглядала беззахисною як метелик. Викликала бажання взяти її під опіку. Себастін запідозрив навіть, що дар їй не передався або вона його не відчуває — він ще спить. Саме тому принц і видав в кінці прогулянки провокаційну фразу: «Я знаю вашу таємницю». Амалія видала себе своєю реакцією. Зблідла і завмерла. Значить, дівчина здогадується про свої здібності.

Звісно, вона не відкриється нікому. Так само, як і її мати, триматиме свою особливість від усіх у секреті. Але Себастіну необхідно дізнатися про її дар всі подробиці. Без цієї інформації він не має права приймати рішення, хто має стати його нареченою. Він майбутній король — несе відповідальність за королівство та за те, хто цю відповідальність розділить із ним.

Але справа не лише у відповідальності за трон. Навіть якби зараз перед Себастіном не стояло завдання вибору нареченої, він все одно мав би зрозуміти, наскільки дар Амалії небезпечний і для кого. Чи не є він згубним для неї самої?

Принц мав простий план як розговорити Амалію. Для цього потрібна людина, яка зможе викликати її довіру, бажання відкритись.

— Ваша Високосте, дозволите увійти? — м'який голос лікаря Матьє пролунав одночасно зі стуком у двері.

— Заходь.

Матьє знав, що церемонії не потрібні. Відразу пройшов до столу, за яким сидів Себастін, і вмостився навпроти нього.

— Є новини? — спитав принц.

Саме лікар і мав стати тією людиною, яка спробує викликати в Амалії симпатію та довіру. Він цілком годився на цю роль. Доброзичливий за своєю вдачею. Відповідний за віком, щоб назватися другом Луїзи. Надійний. Себастін добре йому заплатив, хоча Матьє і так би погодився зробити послугу принцу.

— Амалія поки що поводиться обережно. Я не став квапити її. У такій справі треба діяти м'яко.

Принц згідно кивнув.

— Але я відчуваю, вона близька до того, щоб відкритися. День-два, і дівчинка буде готова все розповісти, — обнадіяв Матьє.

Себастін не став довго затримувати лікаря. Вже час було вирушати до малої зали. Закони ввічливості вимагали від господаря першим з'явитися на званому обіді та зустріти гостей.

Слуги в парадних камзолах снували просторим приміщенням з підносами в руках, сервіруючи стіл, покритий білою розшитою сріблом скатертиною. Музиканти встановлювали на підвищенні інструменти, розкладали на пюпітрах нотні записи. Маестро зайняв місце за клавесином.

Коли легка музика наповнила залу, з'явився церемоніймейстер.

— Перша гостя прибула. Аурелія де-Леруа, — сповістив він з поклоном, трохи спіткнувшись на імені, багатому поєднаннями "л" і "р".

Представлена гостя впливла до зали у парчевій сукні з шоколадним відливом. Ткачі не пошкодували золотих ниток — сукня сяяла до різі в очах. Вона була занадто яскравою. Точніше, вона була б надто яскравою для будь-якої дівчини, крім Аурелії. Будь-яку іншу вона б затьмарила своїм блиском. Але Аурелія світилася ще сильніше. Ідеально красива. Жіночні форми, що приковують погляд, правильні риси обличчя. Її краса не була порожньою. Щось ховалося за цим зовнішнім блиском. Вона хвилювала чоловіків. Себастін не був винятком. Саме тому він запросив Аурелію на сьогоднішній обід.