Розділ 34. Надати заміну

— Доброго ранку, пані Амаліє, — Розалі впливла в кімнату з підносом і принесла з собою солодкий аромат оладок з яблуками та чаю з корицею.

І як невдовзі з'ясувалося, принесла вона не лише сніданок. Розставивши страви на столі, покоївка трохи забарилася — полізла в кишеню фартуха і дістала складений удвічі аркуш:

— Вам просили передати записку.

Амалії навіть питати не треба було від кого це. Вона й так здогадалася, хто є автором послання. Вона знала, що до її появи в палаці Розалі була особистою служницею Маркеля. Принц їй у всьому довіряв — ось, мабуть, і сьогодні дав особливе доручення. Але що там — у записці? Чомусь охопило хвилювання. Тремтячими пальцями Амалія розгорнула аркуш. Послання виявилося коротким — лише три слова:

Чекаю в лабораторії.

Думки тривожно заметушились у голові — чому Маркель хоче її бачити? Може йому зле? Зілля не допомогло?

Щойно Розалі вийшла, Амалія теж залишила покої. Вже знайомим маршрутом поспішила до підвалу. Якби не страх, що Його Високості стало гірше, вона б нізащо не наважилася піти до лабораторії, щоб знову залишитися з ним наодинці. Всю дорогу Амалія згадувала вчорашню розмову з принцом. Вона збрехала, коли сказала, що більше не боїться його. Амалія боялася. Тепер ще більше. Але не самого Маркеля, ні. А тих почуттів, які він у ній пробуджував. Бунтівні, хвилюючі, незрозумілі — вони лякали тим, що набирали силу. З кожним разом вона все більше бентежилася дивитися йому в очі, але з кожним разом їй хотілося цього все сильніше. Її зачіпав його погляд, який здавався глузливим, навіть коли йому боляче, і ніжним, навіть коли він гнівався. Вона не могла знати напевно… лише здогадувалась… але раптом це те, про що вона читала у книгах? Раптом Маркель почав цікавити її як чоловік? Ні, святі отці, ні! Тільки не він!

Якою б дурною була Амалія, якби не послухалася застережень пані Елісон, яка вчила триматися подалі від таких чоловіків, як Маркель. Амалія й сама вже переконалася, що всі ті чутки, що гуляють про молодшого принца — правда. Але хоч би як вона намагалася віддалитися від нього, відбувається зворотне. Вчора, коли Маркель довірив їй свою таємницю, між ними ніби утворився особливий зв'язок. Він відкрився їй як близькій людині. Просто і відверто. Була мить, коли почуття взаємності захлеснуло Амалію. Їй раптом теж захотілося розповісти Маркелю, що давно турбує душу, розкрити те, про що нікому ніколи не говорила. Можливо, вона й відкрилася б, але після того, що сталося дорогою з Шерстона до столиці — не може. Маркель — та єдина людина, якій вона не в змозі розповісти свою таємницю…

Перед входом до лабораторії Амалія на секунду затрималася перевести подих, а потім постукала. Щойно двері відчинилися, вона прослизнула всередину. Як і припускала, побачила в лабораторії Його Високість і більше нікого. Чисто поголений і вже зовсім не такий блідий, як учора. Амалія ковзнула поглядом по свіжій білій сорочці — жодної плями крові. Від серця відлягло.

— Ваша Високосте, ви хотіли мене бачити?

— Так. Ви казали, що вранці рани потрібно буде обробити ще раз. Я сподівався, що ви мені допоможете. Та, що на скроні, вже затягнулася, а другій не завадить ще порція вашого чудодійного засобу, — він кивнув на стіл, де стояв флакон із зіллям.

Амалія розгубилася. Як же вона дістанеться рани? Вчора це було зробити легко — рукав був роздертий якраз на рівні плеча, а сьогодні на принці новий одяг. Не псувати ж його.

І поки вона думала, Маркель послабив тасьму ворота і стягнув з себе сорочку. Амалія задихнулася від збентеження. Під сорочкою на принці нічого не було. Виявляється, чоловіки не носять, подібно до жінок, нижнього одягу. Ну, або принаймні Його Високість не носить. Вона ніколи не бачила оголеного чоловічого торсу. Відразу опустила погляд. Зробила це дуже швидко, але все одно встигла помітити, які широкі у Маркеля плечі.

Він незворушно сів на стілець, вичікуючи, коли вона почне обробляти йому рану.

— Я сподіваюся, ви не надто збентежені? Ви ж мій лікар.

Його глузливий тон додав до її збентеження ще й гнів. Як принц посмів роздягнутися?

Вона підійшла. Взяла зілля, бажаючи якнайшвидше з цим закінчити. Далі продовжувати роздивлятися свої туфлі було безглуздо. Щоб обробити рану, необхідно було таки підняти погляд.

Амалія зробила це повільно, закусивши губу. Вона й не знала, що чоловіче тіло таке рельєфне, з м'язами, що виступають горбами. Вони здавалися пружними і... привабливо небезпечними через те, що в них причаїлася сила.

Погляд уперся у пов'язку на плечі. Тканина була абсолютно сухою. Амалія прибрала її та оглянула рану. Ані запалення, ані нагноєння — схоже, небезпека минула.

Амалія почала акуратно наносити зілля. Вчора Маркель спостерігав, як вона це робить. А сьогодні дивився просто перед собою. Коли вона торкалася шкіри — він напружувався. Чому? Адже ліки вже настоялися і не повинні пекти.

Закінчивши обробляти рану, Амалія наклала пов'язку.

— Думаю, до завтра все загоїться. Лікування більше не потрібне.

Вона відвернулася, даючи Маркелю одягнутися.

— Ваша Високосте, дозволите мені йти?

— Зачекайте. Я покликав вас не лише для того, щоб ви допомогли обробити рану. Адже я ваш боржник.

Про що це Його Високість?

— Подарунок, який ви готували Себастіну, дістався мені. Заради справедливості, я повинен надати заміну. Не хочете поглянути на одну річ? Привіз її з літньої подорожі східною провінцією.

Амалія з побоюванням повернулася до принца обличчям. Чи встиг він одягнути сорочку? На щастя, встиг. Він вийняв з кишені дерев'яну коробочку та простягнув їй. Зовсім невелика — легко вмістилася на долоні.

— Що всередині? — в Амалії спалахнула цікавість.

— Відкрийте.

Вона вийняла з коробочки дивну річ, призначення якої не одразу зрозуміла. Дерев'яна паличка з трьома отворами, в які, хитро переплітаючись, була просунута тасьма. На тасьму нанизано три кульки.