Розділ 30. Затамувавши подих

— Амаліє, ось ти де, — до лави ураганом летіла принцеса.

— Добрий день, Ваша Високосте, — піднявся з поклоном пан Матьє.

— Добрий, — погодилася Арабель, заглядаючи в кошик. — Ти зібрала все, що потрібно?

Відповіді чекати не стала — взяла за руку:

— Ходімо. Я вже розпорядилася підготувати нам екіпаж. Поїдемо купимо в аптеці прокляту воду чи що там тобі потрібно? В нас не так багато часу.

— В добру путь, — побажав лікар. — Прийду до вас завтра, Амаліє — перевірити чи все гаразд зі здоров'ям, — пообіцяв услід.

Дорогою до аптеки принцеса розповідала, як старанно сьогодні займалася, аби якнайшвидше позбутися своїх професорів.

— Такою старанно я ще ніколи не була, — хихотіла вона. — Вчені мужі були такі вражені моєю старанністю, що від переляку відпустили раніше. Тепер ми все встигнемо. Зараз купимо те, що потрібно, а ввечері навідаємося в лабораторію до братика. Ти казала, години три-чотири тобі вистачить на те, щоб приготувати зілля. Тобто до ночі впораєшся. І залишиться ще пів доби до званого обіду — щоб зілля встигло настоятися, як ти й хотіла.

У компанії Арабель в Амалії завжди піднімався настрій. Принцеса вміла заряджати своєю невгамовною енергією. У них чудово виходило діяти згідно з розробленим Її Високістю планом. За кілька годин Амалія вже мала всі необхідні для приготування зілля компоненти. Але перед тим, як вирушити до лабораторії Маркеля, накотила дика невпевненість. Коли принцеса з'явилася, щоб провести в лабораторні володіння принца, Амалія видала свої сумніви:

— Я боюся, Його Високість буде гніватися, якщо дізнається, що ми використовували його ваги, пальники та ступки без його дозволу.

Арабель лише безтурботно махнула рукою:

— По-перше, він не дізнається, по-друге, чому він буде гніватися, якщо ми збираємося зробити добру справу — подарунок Себастіну, а по-третє, нічого з його вагами не станеться, якщо ти на них щось зважиш. Ходімо.

Вона рішуче потягнула Амалію за собою. І та підкорилася.

Лабораторія Маркеля виявилася розташованою у підвалі. Амалія і не думала, що підземний поверх палацу буде так разюче відрізняється від наземного. Замість величних і просторих колонних залів і затишних покоїв, обставлених вишуканими меблями — похмурі вузькі сирі коридори, освітлювати які доводилося захопленим Арабель переносним світильником.

Що довше вони йшли, то більше хвилювання охоплювало Амалію. Здавалося, що побачити лабораторію принца — це ніби торкнутися чогось особистого. Там, ховаючись від усіх, він проводить свої сумнівні небезпечні експерименти. Страх і цікавість змішалися в одне почуття, щоб змусити серце вистрибувати з грудей.

Важкі двері виявилися замкненими, але Арабель мала ключ. Мабуть, принцеса була тут неодноразово, вона знала, що робити — увійшла першою і запалила настінні світильники. Амалія зайшла за нею і озирнулася. Хвилювання лише посилилося. Саме такою вона й уявляла лабораторію Маркеля. На дубових столах та стелажах — порядок. По-чоловічому все лаконічно та стримано. Таємничо — бо незрозуміло, для чого призначена більшість предметів та ємностей на стелажах.

Однак серед усього цього різноманіття погляд швидко вихопив необхідне для приготування зілля обладнання.

— Ну от, починай, — підбадьорила принцеса.

Амалія, переборюючи боязкість, підійшла до одного зі стелажів і зняла важку кам'яну ступку з товкачем. Несла її до столу так, ніби вона зроблена з найтоншого в світі крихкого скла. Почала роботу обережно. Але за деякий час звичка взяла гору — рухи стали впевненими та спритними.

Арабель спостерігала з цікавістю. Очі горіли.

— Я так і думала, що аптекарська справа значно цікавіша за ці нудні науки, які мені викладають професори.

Однак цікавий блиск поступово згасав, і за півгодини у неї, схоже, змінилася думка.

— І скільки ще потрібно ось так розтирати це коріння?

— Думаю, ще близько півгодини.

Принцеса мужньо продовжила спостерігати, але Амалія бачила, що Арабель відверто нудьгує. Правду кажучи, аптекарська справа, яка потребує кропіткої та скрупульозної роботи, зовсім не пасувала непосидючій та енергійній принцесі. Амалії було ніяково зловживати великодушністю Арабель, яка і так весь день витратила на те, щоб допомогти Амалії.

— Ваша Високосте, я можу доробити тут все сама. Просто залиште мені ключ. Коли я закінчу, зачиню двері і віднесу його вам.

Умовляти принцесу не довелося.

— Правильно, — погодилася вона. — Цей час я краще витрачу на продумування твого образу. Завтра на званому обіді ти маєш бути най-най-най.

Залишивши ключ на полиці, вона вискочила за двері. А Амалія з ентузіазмом продовжила роботу. Їй подобалося поратися з травами і корінням — її це заспокоювало, як деяких панянок заспокоює вишивання або в'язання.

Час летів непомітно. Переконавшись, що корінь аїру перетворився на однорідну субстанцію, вона взялася за листя папороті — ретельно його подрібнила. Тепер до цієї кашки необхідно було додати куплену в аптеці отруйну воду з проклятих пустельних колодязів і трохи нагріти суміш. Поводитися з проклятою водою потрібно було з максимальною обережністю. За кімнатної температури вона дуже небезпечна. Якщо потрапить на шкіру — утвориться виразка, що не гоїтиметься. Позбутися такої ой як непросто. Перед тим як відкрити флакон із водою, Амалія затамувала подих. І лише тепер, коли сама не дихала, раптом почула… звук дихання ще когось. Серце каменем упало в живіт. За її спиною хтось стоїть…

___________________________________

Наш ШІ дуже хитрий:) Він не підказав нам, хто ж стоїть за спиною Амалії, а просто створив ілюстрацію лабораторії Маркеля.