Розділ 29. Найсумніше запитання

У пошуках потрібних трав довелося забрести в найдальші куточки палацового парку. Амалії потрібне було листя дикої папороті. Воно не вирізнялося великими розмірами, як у декоративних сортів, зате набагато краще підходило для зілля.

Арабель не змогла її супроводжувати — на ранок у принцеси були призначені заняття з заморськими професорами. Але Амалія не боялася заблукати. Вона непогано вміла орієнтуватися у лісі. Сміливо зійшла з мощеної алеї на ледь помітну стежку.

День сьогодні видався похмурий, туманний, вогкий. Але Амалії подобалося, як вологе повітря охолоджує розпалені щоки. Їй потрібна була ця прохолода, щоб пригасити спогади про вчорашній вечір. Здавалося, що вона досі відчуває долоні Маркеля на своїх плечах. Амалія й не знала, що дотики чоловіка можуть викликати таке дивне моторошне хвилювання, таке сум’яття, що заважає думати і дихати. Навіщо Його Високість це зробив? Він так робить з усіма дівчатами? Пані Елісон попереджала про це, радила триматися від нього подалі. Чому Амалія не послухалася?

Добре, що за наказом короля Маркелю довелося поїхати далеко від столиці. Тепер хоча б якийсь час Амалії не доведеться уникати зустрічей, побоюючись, що Його Високість намагатиметься повторити щось подібне. Але чому король покарав сина? Невже через неї? Від цієї думки сум'яття в душі ставало ще сильнішим. Його Величність все зрозумів — здогадався, що між нею та Маркелем щось сталося. Мабуть, вкрай засмутився від необачності та легковажності Амалії. Їй було гірко усвідомлювати, що розчарувала Його Величність, але ще гірше ставало, коли уявляла, як сильно, мабуть, король розгнівався на сина. Вона боялася зізнатися сама собі, але їй було шкода Маркеля.

Щоб прогнати бунтівні думки, Амалія спробувала зосередитись на тому, заради чого прийшла в цю віддалену частину парку — на пошуки необхідних трав. Осінь вже помітно позначилася на рослинах. Вони були пожухлими, втратили соковитість та красу. Але Амалія знала, що коли природа забирає у листа папороті зелений колір, роблячи його жовто-помаранчевим, він стає особливо цінним для цілющих настоянок. Цей секрет, як і багато інших тонкощів, розповіла пані Едіт, наставниця пансіону, яка навчала Амалію аптекарській справі. Вона часто брала вихованку з собою на прогулянки Шерстонською дібровою. Показала сотні рослин, що мають особливі властивості.

Ставши старшою, Амалія вже сама почала практикувати майже щоденні лісові прогулянки — знаходила нові сорти трав, вивчала їхні особливості. Якби не вчорашня розмова з лікарем, паном Матьє, вона б і не дізналася, звідки у неї такий інтерес до аптекарської справи — виявляється, від мами. Думка приємно зігріла.

Амалія помітила потрібний екземпляр папороті біля старого, порослого мохом пня і нахилилася, щоб зрізати.

— Вам допомогти? — голос пана Матьє пролунав з-за спини.

Треба ж який збіг. Хвилину тому лікар був у думках, а тепер опинився поруч — наяву.

— Доброго дня, пане Матьє. Дякую. Я сама, — Амалія зрізала кілька листочків — цього вистачить з запасом — і помістила здобич в кошик.

— Як ваше самопочуття? — лікар м'яко усміхнувся. — Хотів оглянути вас, але не застав у покоях. Прислуга підказала, що ви вирушили на прогулянку парком. Насилу вас знайшов.

— Мені потрібне було листя папороті. Хочу зробити зілля у подарунок Його Високості Себастіну.

— Чув-чув, що ви, як і ваша матінка, знаєтеся на травах. То як ви почуваєтеся? Чи немає слабкості або запаморочення?

— Ні, все гаразд, — Амалія почала вибиратися з заростей на бруковану алейку.

— От і чудово, — лікар пішов за нею. — Ви не проти, якщо я прогуляюся з вами?

— Звичайно, пане Матьє.

Амалія, навпаки, зраділа. Осіння тиша парку налаштовувала на розмову. Може, лікар розповість ще щось про маму.

— Мені треба пройтися до ставка, — пояснила вона. — Сподіваюся знайти на березі дикий аїр. З його кореневища можна отримати масло, яке має цілющі властивості. Хочу додати його у зілля.

Пан Матьє з розумінням кивнув і прилаштувався поруч. З хвилину вони мовчали, але потім він сказав:

— Ви хочете про щось запитати? Сміливіше, дитино, я весь до ваших послуг.

Їй сподобалася його відкритість.

— Так. Мені хотілося б знову поговорити про батьків. Розкажіть мені ще щось про них.

— Що?

— Як вони загинули?

Амалія сама не могла пояснити, чому поставила саме це запитання. Чому вирішила торкнутися сумної теми? Але слова вже вирвалися, тому їм немає вороття.

— Вони потонули. Нещасний випадок.

Це Амалія і так знала з розповіді пані Елісон. Але їй хотілося якихось подробиць.

— Як це сталося?

— Стояв теплий осінній день. Вони вирушили на прогулянку до озера. Вирішили покататися на човні, але не скористалися послугами човняра. Ваш батько сам сів на весла. Слуга, що залишився на березі, лише на хвилину відвернувся, а коли знову глянув на водойму — побачив, що човен перекинувся. Невідомо, що саме сталося. Слуга кинувся на допомогу. Доплив до середини озера за кілька хвилин. Але було пізно. Він пірнав, але нічого не зміг розгледіти в каламутній воді.

Гіркота підступила до горла. Непрохані сльози навернулися на очі.

— Не будемо про сумне, дитино, — ласкаво торкнувся руки лікар. — Давайте краще, присядьте тут, на лавці, а я спущуся до ставка — добуду вам аїр. Вночі йшов дощ. Берег вологий. Можна запросто послизнутися.

Амалія вдячно кивнула і влаштувалася на лаві. Який все-таки шляхетний і чуйний цей пан Матьє. Він повернувся за кілька хвилин із чудовим екземпляром у руках, помістив його в кошик і сів поруч.

— А знаєте, Амаліє, ми любили з вашою мамою ось так посидіти в тиші, поговорити про різне. Про якісь дрібниці, наприклад про те, як пройшов учорашній день. Або, навпаки, про щось дуже важливе, про те, що турбує і не дає спокою вдень і вночі.

Як це добре, коли є людина, якій можна довіритись. Розповісти найпотаємніший секрет, запитати поради. У цей момент Амалія була впевнена, що лікар зрозуміє її, якщо вона викладе йому свою страшну таємницю. Не засудить, а навпаки, підкаже, як бути. Слова просилися дати їм волю…