Розділ 24. Дивні фрази

Амалія важко дихала, притулившись до стіни. Вона розуміла — їй не допоможе те, що вона сховалася тут, у дамській кімнаті. Ані стіни, ані відстані не заважали її дивним здібностям, які вона не вміла контролювати. Якщо не зупинити напад, вона може нашкодити якійсь ні в чому не винній людині. Таке вже ставалося — тоді, коли вона їхала до столиці з Шерстона. Амалія небезпечна, хоч у цьому і немає її провини.

Останнім часом їй іноді вдавалося придушити ці дивні раптові відчуття — ці поколювання кінчиків пальців, цей туман у голові, цей вогонь, що палить зсередини, після якого і починалося найстрашніше. Потрібно зробити над собою зусилля — і, можливо, все мине, обійдеться без наслідків.

Амалія притиснула руки до грудей, заплющила очі. Губи самі почали шепотіти короткі слова, що крутилися на язиці. Вона не розуміла їхнього сенсу. Вони робили їй боляче, жалили, ніби змії, але вона відчувала, що має їх проговорити — інакше напад не зупинити. З кожним сказаним звуком ставало все нестерпніше — її почало знобити і ламати, нудота підступила до горла, стало важко дихати. Але вона все повторювала і повторювала дивні фрази, які, здається, чула колись дуже-дуже давно в дитинстві.

— Амаліє, ви тут?! — голос з коридору змусив на мить перерватися.

Маркель. Навіщо він прийшов? Святі отці, навіщо?! Амалії вже майже вдалося придушити напад. А принц може їй завадити. Вона з іще більшим розпачем продовжила шепотіти слова, ледве стримуючи стогін від болю, що ставав дедалі сильнішим.

— Амаліє, відгукніться негайно, або я зараз же увійду!

Його Високість справді може увійти. Вона відчувала по його голосу — він серйозний як ніколи. Чоловік у дамській кімнаті — явище неприпустиме. Якщо хтось побачить, про принца ходитимуть ще страшніші чутки.

Амалія стала шепотіти слова ще швидше. Треба встигнути! Язик не слухався, але вона вперто повторювала звуки, що ріжуть вухо. Ще швидше!.. Нарешті вона відчула, як «напад» відступає, і водночас навалюється дика слабкість. Саме в цей момент двері в жіночу кімнату відчинилися.