Розділ 20. Ціна інформації

Цього разу пані Жільберт трохи запізнювалася на зустріч із Боніфасом. Коли зайшла в закриту альтанку у віддаленій частині палацового парку, церемоніймейстер уже чекав на неї. Він підвівся на свої короткі ніжки і припав до руки:

— Який я радий вас бачити, пані Жільберт.

Вона опустилася на лаву поруч, дозволяючи його погляду впертись у виріз декольте, а його руці лягти на коліно.

— Пане Боніфасе, ви дізналися те, що я просила? — Жільберт змусила себе розтягнути губи в усмішці.

— Певна річ, — ну, сам Боніфас усміхався від душі. Він присунувся настільки близько, що від різкого запаху його парфумів свербіло в носі. — Ви просили зібрати інформацію про Амалію де-Патріс. Я дізнався багато цікавого. Її батьки — Луїза та Фаб'єн де-Партіс загинули, коли їхній дочці було п'ять. Нещасний випадок. Вони не залишили їй нічого: ні заощаджень, ні родового маєтку. А знаєте чому? У них нічого цього не було. Ніхто достеменно не знає, звідки вони. Ясно одне — де-Патріс ніколи не належали до знатного роду. Титул був їм присвоєний Його Величністю після того, як вони зробили йому велику послугу. Я точно не знаю подробиць, але подейкують, Луїза врятувала короля, коли він мало не загинув під час подорожі королівством. Ось тоді нікому не відомі безрідні Луїза і Фаб'єн волею Його Величності були прирівняні за статусом до вихідців зі знатного роду і перебралися до столиці.

Все це пані Жільберт знала краще за Боніфаса.

— Далі, — нетерпляче поквапила вона його.

— Після їхньої загибелі, Його Величність взявся опікуватися їхньою донькою. Прилаштував її в Шерстонський пансіон, де вона виховувалась аж донедавна.

Це теж новиною для пані Жільберт не було. Вона почала сумніватися, чи взагалі буде користь від цього її зв'язку з церемоніймейстером.

— А чим займається Амалія зараз, коли почала жити у палаці?

— Я знав, що вам це буде цікаво, — рука Боніфаса залишила коліно і почала підніматися вище по стегну. — Я стежив за нею.

Хм. Можливо, церемоніймейстер і не безнадійний. Жільберт дозволила його п'ятірні й надалі господарювати на своєму стегні.

— Вчора Амалія була представлена Його Високості Себастіну. Наскільки я можу судити, принц залишився задоволений знайомством, — друга рука Боніфаса виявила ще більше нахабства — лягла на груди.

— З чого ви це взяли?

— Сьогодні вранці він власноруч зібрав у зимовому саду букет з троянд і листя папороті і звелів віднести їй у покої.

Пані Жільберт аж пересмикнуло.

— Крім того, до Амалії виявляють підвищену увагу й інші члени королівської родини. Особливо Її Високість Арабель та Його Високість Маркель. Наскільки мені відомо, молодший принц навіть узяв її на роботу.

— На роботу? — від подиву та цікавості Жільберт сама присунулася ближче до церемоніймейстера. Вона, як і раніше, не знімала з себе його жадібних рук. Інформація — цінна річ. А Боніфас ще не так дорого бере. Таку ціну вона готова платити.

— Так, я став свідком їхньої розмови в королівській бібліотеці, з якої зрозумів, що Амалія отримала у принца Маркеля посаду.

Навіщо дівчині працювати, якщо її повністю забезпечує королівська родина? Маленька погань затіяла якусь гру. Їй потрібна не робота, а скоріше сам Маркель. Але навіщо? Запасний варіант, на випадок, якщо не вийде зі спадкоємцем? Чи дівчина грає ще витонченіше — хоче за допомогою молодшого викликати ревнощі у старшого? Вона точнісінько така сама, як її мати, лише на вигляд лагідна й наївна, але насправді хитра паршивка.

Але переграти Жільберт їй не вдасться. Зв'язавшись з Маркелем, дівчина сама поставила себе під удар. Її репутацію буде знищено, якщо піде поголос, що вона стала однією з іграшок любителя легковажних жінок — молодшого принца. Треба тільки дочекатися, щоб Амалія оступилася, схибила, щоб чутки мали підставу. І в разі чого, Жільберт навіть може допомогти їй оступитися.

— Пане Боніфасе, я вам така вдячна за інформацію. Не були б ви такі люб'язні і далі тримати в полі зору особу, яка мене цікавить?

— Ви знатимете про кожен її крок, — пошепки пообіцяв церемоніймейстер, що розпалився не на жарт, стискаючи в п'ятірні милостиво надані йому пані Жільберт принади.

Амалія весь вечір і півночі читала талмуди, які велів вивчити Маркель. Сподівалася, що це допоможе вгамувати хвилювання, що охопило все її єство після розмови з Себастіном. Книги завжди їй допомагали, але не цього разу. Ніч пролетіла, а вона так і не стулила очей. Терзалася питанням, звідки Себастін знає її таємницю.

Амалія ніколи не розповідала нікому. Ще підлітком зрозуміла, що з нею щось негаразд. Але не наважувалася поділитися ні з подругами, ні з наставницями, ні з пані Елісон. Вона змогла б відкритися, мабуть, лише батькам... якби вони були живі. А ще можливо тому, хто їх добре знав. Хто був їхнім близьким другом. Тут, у столиці, мали залишитися такі люди.

Амалія сподівалася, що пані Жільберт могла б виявитися однією з них. З часів молодості батьків якимось дивом збереглася листівка-запрошення на звану вечерю, підписана батьком та матір'ю на ім'я пані Жільберт. Якщо батьки хотіли бачити її у себе в гостях, то можливо вона була їхньою гарною приятелькою. Щоправда, після випадку в ательє, коли Жільберт повелася грубо і невиховано, Амалія засумнівалася, що у батька чи матері могли бути близькі стосунки з такою нетактовною пані. Скоріше знайомство було поверхневим. Але все ж таки Жільберт повинна хоч щось знати про батьків. Отже, Амалії слід найближчим часом домовитися з нею про зустріч.

Рано-вранці, тільки-но Амалія привела себе в порядок, прислуга принесла в покої розкішний букет — ніжно-кремові троянди та листя папороті. Від Себастіна. Амалія дивилася на їхню досконалу красу розгублено. Вона не знала, як поводитися з принцом. Поговорити з ним про те, що йому відомо, чи краще, навпаки, уникати його, доки в усьому не розбереться сама?

_________

Сьогодні ШІ довелося виконати невдячну роботу — зобразити не найприємнішу пару: пані Жільберт та церемоніймейстера Боніфаса. Але він упорався і з цим:)