Розділ 19. Нікому не скажу

Маркель стояв неподалік від входу в зимовий сад, притулившись спиною до колони. Роздратування, гнів, невиразне занепокоєння і ще з десяток не найприємніших почуттів злилися в одне — нетерпіння. Він чекав, коли вже Себастін нарешті відпустить Амалію. Йому треба було поговорити з братом — переконатися, що дівчина тому не сподобалася. І щойно Маркель почує ці заповітні слова про те, що Себастін прийняв рішення відправити Амалію назад — до Шерстона, у нього камінь з душі впаде.

Сьогодні Маркель вкотре переконався, що поки вона перебуває тут, спокою йому не буде. Здавалося б, він зробив усе можливе, щоб дівчина не влипла в якісь неприємності. Приставив до неї свою віддану служницю, якій дав розпорядження доглядати та опікуватися. Забезпечив цілим стосом книжок, давши завдання вивчати талмуди в будь-яку вільну хвилину. Крім того, навколо Амалії постійно крутиться сестра — схоже, вони непогано порозумілися. Маркель міг спокійно залишити свого підопічного горобця і їхати до крихітки Вів'єн, яка вже засумувала без нього, але він не поїхав. Дідько! Чому? Чому був упевнений, що не зможе зосередитися на Вів'єн, коли голову свердлитиме думка, що в цей момент Амалія знайомиться з Себастіном?

У результаті, щоб даремно не мучитися, вирішив особисто бути присутнім при знайомстві. Краще б цього не робив. Якесь незрозуміле почуття кольнуло несподівано неприємно, коли побачив, як Амалія підготувалася до зустрічі з Себастіном. Вона вийшла зі своїх покоїв у строгій сукні, з волоссям, акуратно вкладеним у високу зачіску — подорослішала на пару років. Вже не дівчисько — молода жінка. Гарна жінка. І все ж щоки, що спалахували під його поглядом, видавали в ній все ту ж сором'язливу боязку пташку, якою він її побачив уперше.

Вона пахла трояндами. І це також виявилося випробуванням. Маркель знав, кому призначався аромат. Знав і заводився від думки, що Амалія хоче сподобатися братові. Те, що пекло Маркелю груди, було дуже схоже на ревнощі. Хоча які можуть бути ревнощі, коли йдеться про юне боязке дівчисько, які ніколи його не приваблювали? Маркелю завжди подобалися досвідчені леді, типу Вів'єн, які знаються на плотських задоволеннях. Скоріше б поговорити з братом та вирушити до неї. Хай вивітрить з голови весь цей сумбур.

Після півгодинного очікування Маркель нарешті помітив, як Амалія та Себастін наближаються до виходу з зимового саду. У дівчини в руках чомусь був листок папороті. І брат, і Амалія виглядали спокійними та цілком задоволеними прогулянкою. Біля самого виходу з оранжереї Себастін трохи ближче нахилився до неї і щось тихенько промовив. Якусь коротку фразу, але дівчисько раптом завмерло. Її обличчя на очах зблідло. Вона кілька секунд намагалася повернути самовладання. Пробелькотіла щось на кшталт:

— Дякую за прогулянку, Ваша Високосте.

І на ватяних ногах пішла геть, з кожним кроком все збільшуючи швидкість. Вона проскочила повз Маркеля, навіть не помітивши його. Дідько! Що Себастін їй сказав? Маркель досить добре знав брата, щоб бути впевненим — той не міг образити чи налякати якоюсь непристойною пропозицією. Тоді чим він її так збентежив?

Маркель відірвався від колони і підійшов до Себастіна.

— Ну що, переконався, що дівчисько — сама наївність, і не підходить для палацового життя? Сподіваюся, знайшов достатньо мінусів, щоб відправити її додому?

— Навпаки, поки одні плюси, — усміхнувся Себастін. — Не така вона й боязка, як ти розписував. З нею приємно розмовляти. Вона начитана та розумна.

У Маркелі скипіло обурення.

— В тому-то й справа — начитана. Весь її життєвий досвід звідти й почерпнутий —  з книжок. Хіба не розумієш, що якщо залишиш її на оглядини, вона стане тією, об кого конкурентки точитимуть зубки? Її заклюють глузуваннями і образами. А їй, дівчині, яка не бачила іншого товариства, крім благочестивих пансіонних наставниць, не буде чим відповісти.

— Думаєш, я не зможу захистити одну з фавориток оглядин?

Вже й фаворитка? Маркелю захотілося заволати.

— Як ти захищатимеш її від інших, якщо не можеш захистити навіть від себе? Бачив я, якою стривоженою і збентеженою вона тікала від тебе. Що ти їй сказав?!

— Ти стежив за нами?

— Ні, випадково проходив повз...

— Маркелю, — Себастін моментально став серйозним, — мені не подобається твій підвищений інтерес до Амалії. Я сподіваюся, ти розумієш, що вона не та дівчина, яку можна зробити іграшкою на кілька місяців. Хочеться вірити, тобі вистачить розуму і шляхетності не використовувати її наївність. Тобі мало твоїх велелюбних крихіток, готових розважити тебе будь-якої хвилини?

Нотація від брата боляче різонула по нервах.

— Мені достатньо моїх крихіток, — огризнувся Маркель. — Я не чіпатиму Амалію.

Він розвернувся і пішов геть.

Амалія не пам'ятала, як дійшла до своїх покоїв. Влетіла в кімнату, притиснула двері спиною, ніби за нею хтось женеться, і довго уривчасто дихала, не в змозі впоратися з емоціями. Листочок папороті вислизнув з рук. Вона сповзла за ним по дерев'яному полотну вниз. Тремтячі коліна не дали піднятися. Ніхто її не переслідував, певна річ, крім тихих слів Себастіна, вимовлених ним під кінець прогулянки. Вони набатом звучали в голові:

— Настав час і мені здивувати вас, Амаліє… Я знаю вашу таємницю… але не хвилюйтесь, я нікому не скажу, наскільки ви небезпечні…

___________

Сьогодні ШІ подивився на світ очима Маркеля і створив нам ілюстрацію, де Амалія швидко йде коридором у свою кімнату, навіть не глянувши на принца...