Розділ 17. Зовсім не схожі

— Себастін терпіти не може поверхневих і легковажних дівчат. Нестриманих, розпещених, надмірно емоційних, — Арабель ділилася з Амалією інформацією про вподобання брата, одночасно досліджуючи шафу з одягом. — Такі от веселі та кокетливі — це до Маркеля. Якби причарувати треба було його, то тут у тебе було б мало шансів. Але Себастін — зовсім інша справа. Я іноді дивуюся, наскільки різні у мене братики. Себастіну подобаються серйозні та цілеспрямовані. А це все в тобі є. Єдиний твій недолік, який одразу впадає у вічі — ти надто юна. Тобі ж вже є вісімнадцять?

— Мені дев'ятнадцять, — Амалія теж підійшла до шафи.

— А на вигляд — максимум шістнадцять. Це треба виправити. Чоловіки чомусь впевнені, що юність рівнозначна дурості. І хоч ми з тобою знаємо, що це не так, але не даватимемо їм приводу для сумнівів, — принцеса подивилася пустотливо. — Я розуміюся на тому, як стати трохи дорослішою.

Вона дістала з шафи одну з обнов, нещодавно придбаних у пані Боніто — строгу елегантну темно-зелену сукню, ліф та рукави якої були прикрашені вишуканим мереживом.

— Оксамит додасть тобі солідності, — приклавши плаття до Амалії, запевнила Арабель. — Але основне — це не сукня, а зачіска. Жодних стрічок. Волосся потрібно буде підняти нагору і укласти, як у дорослих жінок. Я сама цим займуся, — принцеса блиснула задоволеною усмішкою.

  Амалія відчувала незручність через те, що Її Високість приділяє їй стільки уваги. Але принцеса була така безпосередня, пряма і проста, ніби подруга з пансіону, що Амалія не могла опиратися її витівці. І хоч чудово розуміла — жодна сукня та жодна зачіска не зможуть викликати інтерес наслідного принца до дівчини з глибинки, але їй передався авантюрний настрій Арабель.

Зусилля принцеси не були марними. Амалія не впізнала себе у дзеркалі. Вона справді стала виглядати на кілька років старшою. Доросла солідна дама. Аби ще навчитися не червоніти з кожного незначного приводу. Адже Амалія запоєм читала не лише наукові праці, а й романи про кохання, і з них знала, що рум'янець, що мимоволі спалахує, видає недосвідченість, дозволяє будь-кому здогадатися про всі думки і почуття.

— Запам'ятай, — дала останні настанови принцеса. — Себастін любить розумних дівчат. Розкажи йому щось із того, що вичитала у своїх книгах, — вона кивнула на стопку фоліантів, які Маркель вручив сьогодні Амалії для вивчення.

Найтовстіший том навіть у руках покрутила:

— Кораблебудування?! Як ти це читаєш? Я заснула б на першій сторінці, — вона засміялася: — Ні, ти безперечно сподобаєшся Себастіну.

Церемоніймейстер прийшов провести Амалію до кабінету принца, але Арабель відіслала його геть:

— Іди, Боніфасе, я сама познайомлю брата з нашою гостею.

Той ввічливо вклонився і вийшов.

Амалія відчула вдячність. У товаристві принцеси їй буде легше пережити хвилюючу процедуру. Але довго радіти не судилося. Щойно вони вийшли з покоїв, зіткнулися з Маркелем, що йшов назустріч.

— Себастін висловив бажання познайомитися з нашою гостею. Я проведу її до його кабінету, — сказав він сестрі і перевів погляд на Амалію.

І від цього його уважного вивчаючого погляду, в якому, здається, промайнуло невдоволення, Амалія миттєво спалахнула. Вона одразу трохи розгнівалася на Маркеля. Навіщо він з'явився? Але набагато більше на себе. За те, що не в змозі впоратися зі своїм рум'янцем, через що всі і сприймають її, вже дорослу дівчину, як дитину.

— А ми, по-твоєму, куди прямуємо? — глузливо подивилася на брата Арабель. — Саме до Себастіна. І як бачиш, у Амалії вже є супровід, але можеш приєднатися.

Глузливий тон принцеси Маркеля не збентежив — він приєднався. Але, на відміну від сестри, веселим не виглядав. Навпаки — роздратованим.

— А ви, я бачу, підготувалися. Бажаєте сподобатися Себастіну?

І хоча запитання було адресоване Амалії, відповіла на нього Арабель:

— Звісно, хоче. І вона має всі шанси, ти так не вважаєш?

— Не вважаю, — різко відповів Маркель. — Амалія надто наївна та боязка для світського столичного життя.

— Це тобі не подобаються боязкі, — хихикнула Арабель. — Активних подавай. А Себастін інший. Та й, взагалі, по-твоєму, краще, якщо братик захопиться кимось на кшталт доньки пані Жільберт?

Напевно, Амалія справді не створена для світського столичного життя. Ця розмова про неї при ній остаточно увігнала її в сум’яття. Досвідчена світська дама на її місці посміхалася б і вставляла єхидні репліки, Амалії ж постійно хотілося втекти.

Перед кабінетом Себастіна вона абияк перевела подих і увійшла слідом за проводжатими. Увага одразу зосередилася на господарі цього просторого строгого кабінету, який піднявся їм назустріч з-за столу. Арабель уже встигла продзижчати повні вуха щодо того, які у братів різні характери, і Амалія була готова до того, що і зовні вони теж зовсім несхожі. Хіба що зростом. Але Себастін виглядав аристократичніше — трохи стрункіше. Обличчя старшого принца, кожна риса — ніс із легкою горбинкою, трохи гостре підборіддя, складки, що не за віком залягли на лобі — уособлювали мудрість.

Погляд Себастіна не жалив, не пригнічував, був стриманим і доброзичливим, як у чоловіка пані Елісон, який викладав у пансіоні природознавство. І зовсім не був таким пронизливим і бентежним, як у Маркеля. На диво, Амалія спокійно витримала цей погляд. У неї не виникло бажання втекти чи потупити очі.

— Знайомся, Себастіне, це і є наша гостя, вихованка Шерстонського пансіону, пані Амалія, — представила Арабель.

— Доброго дня, Ваша Високосте, — озвалася Амалія. Голос майже не тремтів.

— Я бачу, ви вже встигли завоювати симпатії моїх брата та сестри, — Себастін м'яко усміхнувся. — Я чекав, що супроводжуватиме вас до мене церемоніймейстер. Зізнаюся, здивований таким ескортом.

— У неї є ще багато чого, чим тебе здивувати, братику, — весело прощебетала Арабель. — Тобі тільки варто з нею познайомитися ближче.

— Не сумніваюся, — запевнив Себастін сестру. — У мене є півгодини вільного часу. Не хочете прогулятися зі мною в зимовому саду? — звернувся до Амалії.