Розділ 16. Подарунок

Амалія не знала, чи правильно зробила, що погодилася на пропозицію принца. Пані Елісон навчала її остерігатися таких, як Маркель. Але справа не лише у застереженні настоятельки. Присутність Його Високості викликала в неї збентеження. Вона боялася, її кидало в жар. А коли він підходив близько, серце починало битися рвано і сполохано. Як вона зможе з ним працювати?

Але, незважаючи на все це, вона чомусь не стала відмовлятися. Напевно, згодом пошкодує про це.

— Коли мені треба буде починати?

— Прямо сьогодні. Мені хотілося б, щоб ви присвячували роботі весь вільний час.

— Що входитиме до моїх обов'язків?

— Обов'язків? — Маркель потер підборіддя.

Амалії здалося, що це просте запитання загнало його в глухий кут. Його Високість замовк. Погляд став спантеличеним. Щоправда, ненадовго. Усміхаючись якимось своїм думкам, Маркель скомандував:

— Ходімо за мною, — і попрямував до дверей.

Амалія слухняно покрокувала слідом. Він вів її коридорами палацу, і в неї завмирало в грудях від думки, що зараз вона побачить його лабораторію, де він займається сумнівними магічними науками. Ходили чутки, що Маркель проводить небезпечні експерименти. Амалія мала б глибоко засуджувати таке захоплення Його Високості і відчувати жах, як робили всі її подруги з пансіону, коли ділилися чутками про молодшого принца та його моторошні заняття. Але разом зі страхом в Амалії розгоралася цікавість.

Однак Маркель привів її зовсім не в лабораторію — в інше місце, в королівську бібліотеку. Амалія відчула розчарування, що не побачить поки що лабораторних володінь принца. Але розчарування швидко вляглося. Книги були її пристрастю. А тут їх було не просто багато — ціле царство. Цілий світ стелажів від підлоги до стелі, заставлених фоліантами. Якби її залишили в цих книжкових джунглях, вона, напевно, могла б загубитися на кілька днів. Але ніхто залишати її не збирався. Маркель з діловим виглядом зняв з полиць кілька товстих талмудів і вручив Амалії.

— Почнемо з теоретичної підготовки. Перше завдання — вивчити ці книги від першої сторінки до останньої. Ідіть.

Стопка виявилася такою великою і важкою, що довелося підперти її підборіддям. Але Амалію це не збентежило. Навпаки, вперше за час перебування у столиці вона відчула себе у своїй стихії. Такими ж важкими вежами вона носила книги з бібліотеки пансіону до своєї кімнати і назад. Поки не перечитала їх усі. Із задоволенням прочитає й ці.

Коли повернулася до покоїв, вона ретельно роздивилася кожен том. Це виявилися роботи з алхімії, про способи зняття та накладання проклять на води джерел та колодязів. А ще чомусь роботи з географії, історії та навіть кораблебудування з громіздкими математичними викладками. Амалію це збентежило. Чи не переплутав Маркель книги?

Вона вирішила почати з того, що їй ближче — з книг з алхімії. Але не встигла навіть кількох сторінок прочитати, як до неї прийшла гостя — принцеса Арабель.

— У мене для тебе подарунок, — весело защебетала вона, як тільки переступила поріг. — І не здумай відмовлятися. Ось, — Арабель простягнула флакон з парфумом.

Ніжно-бузкове благородне скло підказувало, що вміст виявиться вишуканим.

— Грошей ні в якому разі не візьму. Це подарунок, — повторила вона. — Або навіть якщо хочеш — вибачення.

Помітивши нерішучість співрозмовниці, Арабель сама вклала флакончик їй у руки.

— Знаєш, яку довгу та нудну нотацію прочитав мені Маркель за те, що я залишила тебе біля аптеки одну? Я потім і сама зрозуміла, що зробила дурницю. Адже ти зовсім не знаєш столицю.

Принцеса говорила так просто та привітно, що Амалія майже не відчувала ніяковості. Наче перед нею стояла подруга. І здалося, що немає нічого поганого в тому, щоб прийняти від неї цей подарунок.

— Не хочеш дізнатися який в них аромат?

Звісно, Амалія хотіла. Вона ще ніколи не мала таких незвичайних парфумів. Точніше, у неї жодних не було. Вихованки пансіону не користувалися парфумами. Амалія акуратно зняла скляну кришечку і піднесла флакон до носа.

— Відчуваєш? Аромат троянди — підказала принцеса.

Дійсно пахло трояндою. Так тонко та ніжно.

— Відчуваю, — усміхнулася Амалія. — Дякую, Ваша Високосте.

— Коли ми самі, називай мене Арабель, — відмахнулася та. — А здогадуєшся, чому троянда?

— Ні.

— Тому що я знаю, від якого аромату Себастін втрачає розум, — вона зробила багатозначний вираз обличчя і розсміялася. — Хочу допомогти тобі причарувати братика. Ти мені подобаєшся.

Амалія зрозуміла, що має на увазі принцеса. Усі знали, що осіннє свято лише називається святом, а насправді це оглядини наречених для наслідного принца. Але Амалія навіть на мить уявити не могла, що може сподобатися Себастіну. Вона сприймала запрошення на свято лише як щасливу можливість потрапити до столиці та спробувати тут закріпитися.

— Боюся, що якщо не ти, то тоді нареченою брата стане хтось на кшталт Сюзон, старшої дочки пані Жільберт, — Арабель скривилася. — А я таких терпіти не можу.

Амалія також була переконана, що нареченою Себастіна стане одна зі столичних красунь, представниця поважного впливового роду, на зразок Сюзон, незалежно від того, подобаються такі Арабель чи ні. Вибиратиме Себастін.

— Я настільки впевнена, що не зацікавлю Його Високість, що навіть жодного разу всерйоз не замислювалася, чи я цього хочу, — чесно зізналася Амалія.

— Тоді саме час замислитись. Я знаю смаки братика, у тебе є всі шанси, — Арабель змовницьки усміхнулася, — особливо з моєю допомогою. Наскільки мені відомо, брат висловив бажання, щоб тебе представили йому сьогодні вдень. Нам треба підготувати тебе до знайомства.

________________________________________

Сьогодні ШІ створив для нас внутрішній інтер'єр королівської бібліотеки, яка вразила Амалію. У цих книжкових джунглях справді можна було б загубитися на кілька днів:)