Розділ 13. Переваги і недоліки

Маркель не відчував холоду, зате відчував, як тремтить тендітна пташка, що кутається в його пальто. Серце продовжувало ухати у грудях як молоток об ковадло. Тепер вже від радості. Від радості, що не сталося нічого з того, про що думалося, поки екіпаж мчав по сумних осінніх вулицях, і Маркель вдивлявся в ніч, намагаючись розгледіти тендітну фігурку підопічної.

Він встиг. Але міг спізнитися. Вже знайшовся якийсь доброзичливець, який забажав покатати Амалію. Які в нього були цілі? Маркель надто добре знав звички розпещених багатіїв, щоб запідозрити найгірше. Щось дике і клекотливе піднімалося з грудей, щоб здавити горло, при думці, що хтось міг завдати шкоди цьому боязкому метелику. Що хтось міг скористатися її безпорадністю, щоб зробити боляче.

Карета під'їхала до палацу, коли придворне життя вже стихло на ніч. Це добре. Дівча вже достатньо перехвилювалося, щоб винести ще один раунд випробувань — знайомство з місцевою публікою.

— Я розпоряджуся, щоб слуги підготували гарячу ванну. Вам потрібно прогрітися, інакше можете підхопити застуду, — сказав Маркель наказним тоном, коли проводжав Амалію до її покоїв. — А потім одразу лягайте спати.

Вона не стала заперечувати. Тихенько прослизнула у свої покої, не піднявши голови.

Маркель віддав необхідні розпорядження. Залучив свою віддану служницю Розалі керувати процесом. Дав їй завдання не лише щодо ванни та вечері для Амалії, але й простежити, щоб дівчисько, як тільки зігріється та поїсть, чимскоріш лягало спати.

Але навіть те, що за Амалією доглядатиме його вірна Розалі, не принесло заспокоєння. Після сьогоднішнього інциденту Маркель уже не міг довірити підопічну нікому. Він зрозумів, що не поїде вночі до Вів'єн. Йому буде неспокійно у його велелюбної крихітки.

Ніколи ще Маркелю не доводилося перебувати в такому дивному стані. Він відчував себе вразливим. Залежним, невільним. І він сердився на Амалію за це. Він сердився, що цього вечора не належить собі. Він так любив свою волю. Такий щасливий був, що народився на рік пізніше за свого брата. Що відповідальність за королівство лежить на Себастіні, а Маркель вільний розпоряджатися своїм життям на власний розсуд. Всім життям загалом і кожним днем зокрема. Якого ж біса дівча посміло забратися в душу і змусити підлаштовувати своє життя під неї? З цим треба було терміново закінчувати.

Маркель рішуче вирушив у крило брата. Він так і так збирався поговорити з ним про Амалію. І не бачив жодної причини відкладати розмову.

Він застав Себастіна в його кабінеті. Той сидів за письмовим столом, обклавшись паперами. Такий схожий на батька.

— Що ти там пишеш? Мемуари? Чи не зарано?

— Це не мемуари. Складаю досьє на кожну з дівчат, запрошених на оглядини.

Слова пролунали без найменшої частки іронії.

— Ти серйозно? — Маркель підійшов до столу і зазирнув у папери.

— Так. У колонці зліва — плюси, у колонці праворуч — мінуси.

Себастін завжди вирізнявся розважливістю та ґрунтовним підходом до будь-якого питання. Але щоб і з дівчатами так робити — здивував.

— А якщо раптом сповнишся почуттями до тієї, хто має самі тільки мінуси? Кохання не завжди товаришує з математикою, — не втримався від кепкування Маркель.

Себастін не оцінив жарту. Подивився серйозно:

— Я більше боюся, що не закохаюся ні в кого. Тому доводиться покладатися на математику.

— Тут у тебе найкращі дівчата королівства, — підбадьорив Маркель, кивнувши на досьє. — До когось та й сповнишся почуттями. До речі, хто лідирує?

— Поки вийшло, що майже у всіх дівчат недоліків більше, ніж переваг. Крім чотирьох: Аурелії, Жаклін, Сюзон та Амалії.

— Амалії?!

Маркель прийшов переконати Себастіна відправити дівчину якнайшвидше назад у Шерстон. І навіть сподівався, що брат погодиться, бо тиха і боязка Амалія, вихованка провінційного пансіону, не може бути нічим цікавою спадкоємцю трону. І раптом той називає її серед тих, хто вартий його уваги.

— Як ти взагалі міг скласти досьє на Амалію, якщо зовсім її не знаєш, і жодного разу не бачив?

— У тому-то й справа, що не знаю. У неї немає поки що жодного плюсу і жодного мінусу в досьє. Тобто плюсів та мінусів порівну. І це один із найкращих результатів.

Ну, хоч тепер Маркель почув легку іронію в голосі брата.

— Себастіне, — почав він, — Амалію треба відправити додому. І що раніше, то краще. Вона не створена для столичного життя. Якщо хочеш, я зараз же назву тобі десяток її мінусів, і ти переконаєшся, що гіршої кандидатури не існує. Боязка, наївна, довірлива. Сьогодні вона мало не втрапила в неприємну історію. Заради її безпеки необхідно повернути її в те середовище, з якого вона була вирвана.

Маркель говорив палко і довго, і, здавалося, переконав брата. Той уважно вислухав, але під кінець заперечив:

— Але ж її запросив батько. Отже, вважає, що вона гідна претендентка. Завтра мені представлять її. І я сам матиму можливість переконатися, хто з вас із батьком правий.

_____________________________________

Сьогодні ШІ створив для нас портрет старшого брата Маркеля — кронц-принца Себастіна. Ось він, серйозний, чимось схожий на батька, незважаючи на пізню ніч, працює у своєму кабінеті над досьє своїх потенційних наречених.