Розділ 12. Цинічна столиця

Маркель стукав у двері відведених для Амалії покоїв. Стукав уже кілька хвилин. Жодної реакції. Втупилася в книжки і не чує? Дідько! Він не мав звички заходити в покої жінок без дозволу, але тут чомусь намірився зрадити своїм принципам. День сьогодні такий. Маркель все робить неправильно. Приїхав до Вів'єн, але замість того, щоб розважитися з крихіткою, попив каву і поїхав, щоб няньчитися з дівчиськом. І ось тепер вторгається на її територію без дозволу. Якими ще своїми принципами він поступиться через неї?

У покоях було порожньо. Дорожні сумки не розібрані. Наче Амалія ще навіть не з'являлася тут. Роздратування змінилося невиразною тривогою. За кілька хвилин Маркель уже був у сестри.

— Арабель, де Амалія?

— Думаю, вже мала повернутися.

Відповідь Маркелю не сподобалася.

— Хіба ви повернулися не разом?

— Вона попросила висадити її біля центральної аптеки.

— Біля аптеки? — ці слова сподобалися йому ще менше. — Їй було зле?

— Вона хотіла поговорити з керуючим. Шукає роботу. Сказала, повернеться в найманому екіпажі.

Дідько! Це наївне недосвідчене дівчисько вирішило шукати роботу. У величезному місті, де нікого не знає. Яку роботу знайде та, що все життя прожила в пансіоні, відірваному від реальності, і не має ані найменшого уявлення про цинічну пусту пожадну столицю?

Маркель розписував батькові, в які неприємності може втрапити цей наївний метелик, а сам ніби забув. Відмахнувся, як від настирливої мухи, спихнув на сестру, яка теж ще по суті дитина.

— Скільки часу минуло, відколи ти залишила її біля аптеки?

— Години чотири.

Чотири години. Чому вона досі не повернулася? Можливо, її взяли на роботу і наказали відразу розпочати? Розумне пояснення, але йому не дуже вірилося. Імовірніше, дівчині відмовили, і вона вирішила шукати щастя де-інде. Почимчикувала заплутаними столичними вулицями, заблукала. На неї могли напасти грабіжники, обібрати. А могло статися щось набагато гірше, про що навіть думати не хотілося.

Маркель кинувся до виходу з палацу. Невідоме йому досі почуття схопило за горло, крижаною п'ятірнею стисло так, що стало важко дихати. Раніше він не знав, як боляче може жалити тривога. Дідько! Як Маркель міг залишити саму цю безпорадну боязку пташку, яку йому довірили захищати?!

Коли вискочив надвір, йому раптом здалося, що довкола зловісно тихо. Осінній непривітний вечір низько опустив свинцеві хмари над столицею. З неба почали зриватися сніжинки. Він не відчував цього собачого холоду, але знав, що вона зараз тремтить у своїй старій поношеній накидці.

Маркель заскочив до екіпажу. Наказав кучеру гнати до центральної аптеки. Яким дивом встиг до закриття?

— Я направив її у філію на околиці.

Маркель не знав радіти чи ще більше панікувати від цих слів управителя. Тепер він хоча б дізнався, де її шукати, але околиці столиці — найнебезпечніше місце для самотньої молодої дівчини, особливо ввечері.

Він знову заскочив в екіпаж і знову наказав гнати.

Пан, який запропонував підвезти, виглядав так респектабельно, що Амалія на секунду задумалася, чи не скористатися запрошенням. Вона справді дуже промерзла. І вона розуміла, що, якщо відмовиться, інші охочі допомогти в таку пізню годину навряд чи знайдуться. Отже, їй доведеться всю ніч провести на вулиці.

Пан відкрив дверцята і, привітно усміхаючись, простягнув руку:

— Ну ж бо.

Амалія завмерла у нерішучості. Застережні слова пані Елісон про те, наскільки можуть бути небезпечні молоді чоловіки, звучали в голові. Амалія сумнівалася кілька секунд, але потім твердо промовила:

— Дякую, ви такі великодушні. Але мені тут недалеко. Я дійду пішки.

Пан і не подумав від'їхати.

— Я не можу залишити вас саму. Вночі на вулиці юну пані підстерігає безліч небезпек.

— Мене зустрінуть, — Амалія і сама б не змогла пояснити, навіщо збрехала. Але їй хотілося, щоб пан уже залишив її у спокої.

— Не бачу, щоб хтось поспішав вас проводити, — не здавався він. — Але ви маєте рацію, такій гарненькій юній пані потрібен покровитель.

Наполегливість пана почала лякати Амалію. А він раптом висунувся з екіпажу, упіймав її за руку і потягнув до себе:

— Ну чого ви боїтеся? Ходіть сюди. Тут тепло, — від його нудотно солодкого голосу стало моторошно.

Усе її єство скував страх. Серце шалено забилося в грудях від усвідомлення, що Амалія залишилася віч-на-віч з небезпекою, з цим паном, який незрозуміло чого від неї хоче, з цією вогкою осінньою ніччю, з цим чужим незнайомим містом. Немає поруч ні настоятельки, яка завжди готова прийти на допомогу, ні наставниць, ні подруг. Нікого…

І раптом Амалія почула шум екіпажу, що вивернув з-за рогу. Звук змусив пана випустити її руку. Вона, широко розплющивши очі, дивилася, як екіпаж мчить прямо на них. Здавалося, знесе, розчавить на ходу. Але ні, він загальмував за кілька метрів. Тієї ж миті з екіпажу вискочив чоловік. Високий та міцний. Вона одразу впізнала його — Маркель. Він на ходу знімав з себе пальто. Підскочив, накинув на плечі.

— Амаліє.

Їй зробилося дуже тепло, чи то від тканини, що огорнула змерзле тіло, чи то від голосу, хрипкого від напруження.

Пані Елісон навчала не довіряти молодим чоловікам, особливо таким, як Маркель, але тієї миті Амалія про це навіть не згадала. Вона дозволила забрати себе в екіпаж. Дозволила міцним рукам притиснути до грудей. По щоках текли сльози.

______________________________________

Мої хороші,

цього тижня у нас вийшла плутанина з графіком. Прошу вибачення. Я зараз лікую очі, і вчора проходила чергову процедуру, після якої погано себе почувала. Тому сьогодні нового розділу не буде. Продовження будуть опубліковані у п'ятницю та суботу. Потім у неділю – вихідний. А далі будемо дотримуватися звичного графіка: продовження щодня, крім середи та суботи. Ще раз прошу вибачити за плутанину.

Гарного дня та мирного неба!