Розділ 11. Кава не допомогла

— Маркелю, я так скучила, — Вів'єн зустріла принца грайливим воркуванням. — Вже думала, ти забув про свою дівчинку. Чекала на тебе вчора.

Вона потягнула гостя всередину в одну з кімнат маленького затишного особняка, який Маркель кілька місяців тому винайняв для неї.

— Ти ж знаєш, батько посилав мене до Шерстона. Повернувся пізно. Втомився з дороги.

— Тоді тим паче треба було приїхати. Я вмить зняла б твою втому, — вона багатозначно посміхнулася, затягуючи його все далі. — А що ти мені привіз із Шерстона?

Що привіз із Шерстона? Для Вів'єн — нічого, а от для себе — головний біль. Дівча не виходило з думок навіть тут, навіть під тріскотню Вів'єн. І це дуже дратувало.

— Ти мовчиш? Я лишилася без подарунка? — Вів'єн жартівливо надула губи. — Зате я маю дещо для тебе. Тобі сподобається. Завітала вчора до салону пані Арлет… Здогадуєшся про що я?

Звичайно Маркель здогадувався. Пані Арлет торгувала жіночою білизною.

— Подарунок зараз на мені, — Вів'єн пограла пояском атласного халата. — Показати?

Зазвичай одна тільки згадка про подібні подарунки змушувала Маркеля спалахувати. Але не сьогодні. Роздратування завадило уяві розігратися.

— Потім, — зупинив він Вів'єн досить різко. — Краще зроби мені каву.

— Бачу, поїздка справді вимотала тебе, — співчутливо сказала вона, але це не завадило їй зробити нову спробу. Вона підвела на нього очі, опустила, знову підняла, легенько усміхаючись. Вона це вміла — грайливо зваблювати очима. Красивими безсоромними блакитними очима. Але Маркелю відразу згадалися інші — медові. Боязкі, живі, пронизливі.

— Кави, — струснув він головою, щоб позбутися мани.

Вів'єн нарешті здалася. Зав'язала пояс халата і вислизнула з кімнати. Маркель сів у крісло, невдоволений і злий. Чому замість того, щоб забутися в обіймах крихітки Вів'єн, він мучиться думками про те, що зараз робить ця провінційна недоторка Амалія? Хай сидить собі в палаці у відведених їй покоях і читає свої книжки. Що ще треба?

Кава не допомогла. І щебетання Вів'єн також. Вона ділилася свіжими чутками, які ширилися столицею, а він по черзі сердився спочатку на батька, за те, що дав найбезглуздіше завдання, яке тільки можна придумати, потім на Амалію, за те, що сидить скалкою в голові, і, зрештою, на себе, що не може цю скалку витягти. Поки дівчисько в столиці і поки він призначений опікуватися нею, йому спокою не буде. Треба поговорити з братом, щоб відправляв її якнайшвидше назад у Шерстон. І хоч Себастін рідко брав до уваги слова Маркеля, але в даному випадку може дослухатися голосу розуму. Брату ніколи не спаде на думку всерйоз розглядати цього полохливого горобця як можливу майбутню наречену. То навіщо мучити дівчисько? Він має право будь-якої миті відправити будь-яку претендентку з оглядин додому. Тож нехай скористається цим правом.

Проводжаючи гостя, Вів'єн напросилася на поцілунок. Це була ще одна спроба затримати Маркеля. Він узяв у полон її пухкі губи, пограв і відпустив без жалю.

— Повернешся на ніч?

— Можливо.

Тілу потрібна була розрядка. Чому б не повернутись? Тільки спочатку Маркелю потрібно залагодити проблему з дівчиськом. Переконатися, що з нею все гаразд, що її нормально прийняли у палаці, і тоді він спокійно стрибне в обійми своєї крихітки Вів'єн.

— Усе зробив, як ви наказували, — підісланий стежити за Амалією слуга звітував перед пані Жільберт.

— Поговорив із візниками, які чергують поблизу аптеки, де затрималася руда дівчина? — випитувала вона подробиці.

— Так. Як ви й наказали, пані. Я добре заплатив їм. Вони заламають захмарні ціни. Вона не зможе скористатися найманим екіпажем.

— Добре. Іди.

Пані Жільберт і не очікувала, що удача усміхнеться їй так швидко. Не встигла вона влаштувати за дівчиськом стеження, як та вже опинилася в уразливій ситуації —  сама-самісінька, на околиці міста. Не довелося навіть заманювати пташку в пастку — сама потрапила. План, як скомпрометувати провінційну плюгавку, народився миттєво. Діяти, щоправда, довелося дуже швидко, але зараз вже все було готове. Жоден кучер найманого екіпажу не погодиться везти дівчисько — про це вже потурбувався кмітливий Стефан. А тепер цій вискочці на дорозі трапиться добрий багатий пан, готовий прийти на допомогу в скрутну хвилину. Відвезе до себе, прихистить, обігріє, підпоїть, і завтра розпатякає всьому місту, що в нього нова утриманка. От і все. Король, звичайно, після такого не допустить її на оглядини до сина. Двоюрідний брат пані Жільберт, який і буде тим «добрим» паном, навіть грошей за послугу не взяв. Погодився допомогти з любові до мистецтва.