Розділ 4. Приїзд

— Ваша Високосте, з вами все гаразд? — начальник охорони витягнувся в струнку, коли Маркель вийшов з лісу. — Вас так довго не було, що я вже збирався відправити гвардійців на пошуки.

Не дивно, що капрал переполошився. Судячи з положення сонця, Маркель був непритомний близько двох годин. Велике везіння, що взагалі залишився живим. Так вдаритися головою об каміння — могло і мізки вибити.

— Як бачиш, усе гаразд, — кинув він, піднімаючись сходами в карету. — Рушаємо.

Маркель сів на лаву і відчув на собі ще один стурбований погляд — пані Бернадет.

— Ми трохи занепокоїлися через вашу довгу відсутність, — поділилася вона, — але потім я згадала, як втрачаєш лік часу в нашому прекрасному Шерстонському лісі.

Доглядачка бібліотеки усміхнулася:

— Коли я була молодша, могла гуляти тут цілий день. Дивовижне місце. Ви згодні, Ваша Високосте? Могутність дубів-велетнів підкорює настільки, що хочеться залишитися тут назавжди.

Ось Маркель мало й не залишився назавжди. Він досі не міг зрозуміти, як після такого удару головою примудрився отямитися без сторонньої допомоги. Хоча… У його свідомості раптом ворухнувся дивний спогад. Можливо, допомога й була. Дуже невиразно, ніби в тумані — чи то наяву, чи просто примарилося — але він пригадав дотик до його чола чиєїсь долоні і тихий дивний шепіт, сенс якого не міг розібрати. Наче слова вимовлялися нерідною для Маркеля мовою.

Цікаво, чи це відчуття було лише ілюзією, народженою забитою головою, чи долоня існувала насправді? Вузька жіноча долоня з довгими пальцями, така схожа на ту, що час від часу перегортає сторінки і належить лякливому метелику в безглуздій накидці.

Маркель дивився на Амалію прискіпливо. Чи могла це бути вона? Ні, повірити, що ця боязка пташка прокралася за ним до джерела, він не міг. Адже вона, здається, навіть пози не змінила з того часу, як він залишив її з Бернадет у кареті, а сам пішов шукати пригод на свою голову. Імовірніше, видіння можна пояснити тим, що він надто багато думав про дівчину останні кілька годин, ось вона і привиділася йому, коли він втратив свідомість від удару. Дідько! Маркель відчув роздратування. Ось тільки не вистачало, щоб вона являлася йому в снах. Скоріше б уже доставити її до палацу та забути. Нехай батько розбирається з нею.

Коли карета в'їхала до столиці, Амалії вже й прикидатися не треба було, що її захопив краєвид за вікном. Та вона просто не могла відірвати очей від картин, що пропливали повз. Флорея зачарувала акуратними доглянутими особняками, рівними брукованими вулицями, фонтанами, затишними сквериками, розкішними екіпажами, що проїжджали повз. І все це було так гарно і так не було схоже на скромний маленький Шерстон, що Амалія раптом відчула себе тут чужорідним елементом. Чи прийме це галасливе багате світське місто її, сироту, що виросла в пансіоні, та знає про столичне життя лише з розповідей настоятельки?

— Зупиніть, будь ласка, біля центральної таверни, — попросила пані Бернадет. — Винайму там кімнату на кілька днів, — пояснила вона принцові. — А щойно закуплю потрібні підручники, повернуся до Шерстона диліжансом.

Амалія збиралася теж поки що зупинитися в таверні. Свято, на яке вона була запрошена, розпочнеться лише через п'ять днів. За цей час вона встигне трохи освоїтися у столиці і, можливо, навіть знайде роботу. Але коли вона попрямувала на вихід слідом за пані Бернадет, Його Високість грізно поцікавився:

— А ви, Амаліє, куди зібралися?

Вона здригнулася. Вона щоразу здригалася, коли він до неї звертався. Не тому, що боялася підвищеного голосу. Її бентежила сама увага до себе.

— Я планувала теж зупинитись у таверні, поки не знайду собі постійне житло та роботу.

— Прокляття! — тихо вилаявся Маркель. Майже беззвучно, але вона почула. Від усвідомлення, що це її слова спровокували Його Високість лаятись, у неї спалахнули не тільки щоки, а й шия, і груди, і, здається, все тіло.

— Його Величність запросив вас на свято, а отже, подбає і про те, де вам жити. Залишайтесь у кареті. Поїдемо до палацу, — скомандував Маркель.

І Амалія остаточно злякалася. Вона зрозуміла, що зараз пані Бернадет вийде і залишить її віч-на-віч з принцом. А вона помре від сум'яття, якщо доведеться їхати з цим чоловіком в одній кареті. Нехай і їхати залишилося недовго. Уява жваво намалювала, як вони сидять одне навпроти одного, і більше нікого. І паніка змусила серце битися у грудях зайцем. Вона навіть не змогла б пояснити, чого саме боїться. Можливо, цих його сірих глузливих очей, які бачать її наскрізь?

Страх надав сили заперечити. Пані Елісон навчала триматися суворо та з гідністю. Амалія спробувала зробити саме це.

— Ваша Високосте, мене запросили на свято, а не жити у палаці. Мені не хотілося б зловживати великодушністю Його Величності. Дозвольте мені зупинитися в таверні з пані Бернадет.

Амалія сказала це і завмерла в очікуванні того, що від гніву Маркеля зараз спалахне карета. Але на допомогу прийшла пані Бернадет.

— Ваша Високосте, — м'яко усміхнулася вона. — Нехай Амалія проведе цю ніч зі мною. Їй потрібно відпочити з дороги, освоїтися, привести себе до ладу. А завтра вранці пришлете за нею екіпаж, щоб відвезти до палацу.

Слова прозвучали так спокійно розумно та переконливо, що, схоже, Маркель не знайшов, що заперечити.

— Добре, — кивнув він так, ніби стримує чергове прокляття, готове злетіти з губ.

_________________________________

Сьогодні штучний інтелект створив для нас ілюстрацію чудової столиці — міста Флореї. Не дивно, що Амалія, яка прожила у провінційному містечку все своє життя, була вражена. Я напевно сама не відмовилася б прогулятися тутешніми вуличками:)