Розділ 3. Лісове джерело

Маркель спостерігав за Амалією з того самого моменту, як карета рушила. Дівча постійно ховало очі. А йому чомусь хотілося зловити її насторожений погляд переляканого горобця. Спершу вона дивилася у вікно, потім дістала книгу. І причаїлася над нею, відмираючи лише тоді, коли треба було перегорнути сторінку. Її тонкі зап'ястя на секунду оголювалися і знову ховалися під тканиною жахливої накидки, яку давно вже час було віддати на поталу молі.

Маркель навіть не намагався заговорити з Амалією. Здогадувався, що підтримувати розмову з цим переполоханим метеликом, що ніяковіє від одного його погляду, буде непросто. А ось доглядачка бібліотеки здалася йому жінкою балакучою. Інтуїція не підвела — пані Бернадет справді із задоволенням відгукнулася на його нейтральні фрази про погоду, і в них почалася жива розмова.

Поступово Маркель звів розпитування до цікавої для нього теми.

— Гарні місця, — кивнув він у бік вікна. — Але, подейкують, Шерстонський ліс відомий не лише своєю красою. Колись тут були джерела з особливою водою.

— Так, у старих книгах збереглися записи про це, — підтвердила пані Бернадет. — Кілька століть тому тут було аж три джерела. У літописах говорилося, що вода з них використовувалася для таємних ритуалів. Однак нині два джерела вичерпалися.

— А третє?

— Третє досі б'є з-під землі в районі стародавніх печер. Але його вода з невідомих причин втратила свої особливі властивості. Тепер це просто вода.

Оце Маркель і збирався перевірити. Йому треба було набрати трохи тутешньої води для своїх експериментів. Наскільки йому було відомо, печери, про які говорила доглядачка бібліотеки, розташовані не дуже далеко від дороги.

— Зробимо привал, — скомандував він, коли карета порівнялася з двома величезними дубами, що зрослися біля самої землі. Маркель знав — це орієнтир. Якщо слідувати у напрямку росту найбільшої гілки, то за десять хвилин можна вийти до того місця, де б'є джерело.

Він вистрибнув з карети, натякнувши, що супутниці теж можуть розім'яти ноги, якщо забажають. Дозволив охороні злізти з коней і трохи перепочити. А сам, захопивши флягу, подався прогулятися до печер. Звелів нікому не супроводжувати його. Знав Маркель королівських гвардійців. При всій своїй доблесті серед них повно тих, хто доповідає королю про кожен крок сина. А батько дуже не заохочував інтерес Маркеля до стародавніх заборонених ритуалів. Вважав його захоплення, по-перше — небезпечним, а по-друге — неналежним для сина королівської сім'ї.

Стежка, яка, судячи з чуток, повинна була вивести до печер, вже зовсім заросла. Пожухла осіння трава та килим листя приховували її від очей. Щоб не збитися зі шляху, доводилося покладатися на інтуїцію і прислухатися до звуків, намагаючись вловити дзюрчання води.

За кілька хвилин швидкого ходу Маркель вийшов на галявину, і його погляду відкрилася картина, яку він і очікував побачити. За кілька десятків метрів — невеликий кам'янистий пагорб із гротом. Тут знаходився вхід у стародавні Шерстонські печери. Напевно вони зберігають багато секретів, але Маркелю були цікаві не вони.

Він наблизився до схилу пагорба, який був нагромадженням кам'яних брил, порослих мохом. З ущелини невеликою цівкою сочилася вода. Вона здавалася кришталево чистою. Ось вона — ціль його прогулянки.

Маркелю залишилося подолати кілька метрів по вогкому каменю, що вистилає підхід до джерела. Він на ходу відкрутив кришку фляги і нахилився, щоб набрати води. Але камінь, на який спиралася виставлена вперед нога, виявився густо вкритий слизьким зеленим слизом. Якоїсь миті Маркель втратив рівновагу і раптом зрозумів, що летить головою прямо на кам'яну брилу. Удару уникнути не вдалося. Біль був такий сильний, що потемніло в очах. І наступної секунди свідомість відключилася...

__________________________________

Мої хороші,
хочу поділитись з Вами, яку ілюстрацію створив штучний інтелект до розділу 3. Мені сподобалося, а Вам?:)