Розділ восьмий

Моє відображення дивилось на мене та посміхалось. Я бачила в дзеркалі щасливу наречену; білосніжна фата, розкішне плаття, радість, написана на лиці. От тільки не можна сказати, що у відображення був щасливий погляд. Якщо подивитись йому в очі, то можна було роздивитись тихий, мовчазний сум.

Карина в дзеркалі, як і Карина-справжня, думали про одне: а чи не варто все відмінити?

Останній тиждень перед весіллям пройшов в лихоманці підготовки, і мене, якщо чесно, це навіть захопило. Я відчувала дивне, незрозуміле задоволення від того, що довкола мене крутились, пропонували сотні варіантів серветок і десятки – запрошень. Віталіна, що похмурніла з кожним днем, зробила все на вищому рівні, от тільки коли цей день – день мого весілля, - нарешті настав, щасливою я себе не відчувала.

Скоріше вже злякалась, що це все дійсно дуже серйозно. Сьогодні я стану дружиною Звіра, і вже нічого не можна буде скасувати.

…Алекс тримав своє слово. Батькові він нічого не сказав, дозволив нам з Максом самим розбиратись в своїх стосунках. Тато і мама робили вигляд, що повністю вірять в моє щастя – ну, або дійсно проникнулись моєю акторською грою, я насправді не знала, який варіант був правильним.

- Переживаєш?

Я здригнулась і стрімко оглянулась.

В дверному отворі завмерла Інесса, але я навіть не одразу розпізнала, що до мене звертався жіночий голос. Чомусь подумала, що прийшов Звір, і лише зараз, побачивши дівчину, з полегшенням зітхнула.

- Трохи, - зізналась я. – Не думала, що бути нареченою настільки хвилююче. Мене навіть трошки нудить, якщо чесно.

- А нудить точно від нервів? – хитро поцікавилась Інесса.

Я скосила погляд на її округлий живіт і ствердно кивнула.

- Точно. Племінників моєму братові ще довго не бачити.

- Не зарікайся, - підморгнула мені невістка.

- Ну, зараз я точно не вагітна, - хмикнула я. – А там побачимо… Як, все вже готово?

- Так, чекають на тебе, - ствердно кивнула Інесса. – Там все так гарно вийшло!

- Не жалкуєш, що відмовилась від цього варіанту весілля?

- О, - розсміялась дівчина, - та я б з розуму зійшла від цієї розкоші… Ми з Сашком хотіли тихо, ти ж знаєш. Таке святкування тобі більше личитиме. І, Карино, сукня просто чудова.

Я тільки знизала плечима. Так, я відчувала себе красивою нареченою, але чи було в тому щастя? Інесса, коли виходила заміж, буквально світилась від щастя. Але вона кохала і була коханою. Я не знала, чи відчуваю щось до Звіра, і поняття не мала, як він ставиться до мене. Ні в яку закоханість вірити не хотілось, і я навіть не задумувалась про це, але… В мене не було можливості прямо спитати Макса, нащо він затіяв це все з весіллям. Я розуміла, що зможу задати це питання пізніше, коли вже скажу своє «так» біля вівтаря.

Якщо скажу.

Від думки про те, що я взагалі можу відмовитись, стало не по собі. Це буде жахливо. Не те щоб Звір влаштував скандал чи наші гості не були розуміючими людьми, але все одно…

Я обхопила себе руками і знову подивилась в велике дзеркало, що займало майже півстіни. Тимчасова будівля, зведена нашвидкоруч, була призначена для того, щоб я могла переодягнутись та красиво вийти, а не їхати незрозуміло куди в душній машині – і це, на думку Віталіни, була дурна забаганка багатої нареченої. Так, всередині все було досить просто обставлено, але виявилось зручним. Тут можна було без остраху лишити свої речі та не думати про те, що щось кудись зникне. За домовленістю, все, що я лишу тут, мали упакувати і відправити додому до Звіра.

Від думки, що сьогодні я ночуватиму вже в нього, що стану господинею його особняка і повинна буду жити там, ставало не по собі. Сказати чесно, я так і не зібрала речі, все відкладала на потім, думала, що потім встигну, а коли те саме «потім» настало, було вже не до того.

А доведеться ж.

Не можу ж я, заміжня, лишатись у мами з татом. Це, м’яко кажучи, дивно.

- Не переживай, - Інесса підійшла ближче та обійняла мене за плечі. – Все буде чудово. Так, це серйозний крок. Але ви будете дуже щасливими разом.

- Думаєш? – перепитала я.

- Ну, - Інесса хмикнула. – Я ж бачу, як він дивиться на тебе.

- І як саме?

- Як чоловік, що готовий весь світ кинути до твоїх ніг. – Рішуче заявила вона. – Так що не вішай ніс, Карино, і просто насолоджуйся своїм щастям. І більше ні про що не думай.

- Дякую, - зітхнула я.

Якби це було так просто реалізувати!

- Нам з твоїм братом спочатку теж було нелегко, - прошепотіла вона. – Ти ж знаєш, яка в мене мама. А пам’ятаєш, що вона влаштувала на церемонії? Але ж ми все одно щасливі, що б вона не витворяла.

- Я взагалі ніколи не бачила батьків Макса, - зізналась я. – З мамою він не спілкується, а тато давно мертвий. Так що мало там що, раптом в нас теж щось трапиться…

- Ой, знаєш, навряд хтось ще, окрім моєї матері, може влаштувати містичний обряд на задньому дворі свого маєтку, - захихотіла Інесса. – Тому що, бачте, Сашко мене приворожив! Так що, не хвилюйся. Все пройде чудово!