Розділ шостий

Додому Звір привіз мене ще в першій половині дня – але не прощався, тільки кинув коротке «до зустрічі», визначаючи свої наміри таки приїхати на вечерю. Мене розривали дивні відчуття. Я розуміла, що без цієї розмови ввечері точно не обійтись, все ж, мій батько не дасть мені вийти заміж за випадкового чоловіка. З іншого боку, не могла позбутись від відчуття тривоги, що наростало. Звір був непростим чоловіком. І він мене не відпустить.

Це буде складна боротьба.

А найстрашніше було те, що я не знала, чи хочу боротись. Результат все одно буде один: я вийду за нього заміж. Звір поки що не хоче мене ламати. Але якщо я раптом буду пручатись, чи лишиться він таким самим м’яким та спокійним? В мене були досить серйозні сумніви. Я ж розуміла, що терпіння в Макса не залізне.

- Кариночко?

Я здригнулась, почувши голос матері, що доносився з дверного отвору.

- Так, мамо?

- Твій тато сказав, що Максим сьогодні буде в нас на вечерю, - промовила Єлизавета, підходячи до мене ближче. – Для більш тісного знайомства, ну, і поспілкуватись щодо весілля…

- Так, - розгублено кивнула я.

- Він же буде біля сьомої? – я не заперечувала, хоча насправді не пам’ятала, коли ж обіцяв приїхати Макс. – Тоді чому ти все ще в цьому?

Я перехопила погляд мами і тільки зараз згадала, що все ще була в тому ж светрі та джинсах. І волосся було заплетене в просту тугу косу. Довелось навіть повернутись до дзеркала, щоб впевнитись в тому, що я зараз виглядаю як бліда, змучена дівчина, що чимось перехворіла, а не щаслива наречена, до якої геть скоро, через півгодини, приїде коханий.

- Забула, - посміхнулась я мамі. – Зачиталась, - кивнула на книгу, що її Звір лишив на підлозі.

Жінка мені, здається, не повірила. Вона підозрювала, що зачитатись довідником з програмування – така собі ідея, особливо якщо враховувати те, що книжка стара, я давно вже її пройшла і не могла знайти там нічого нового для себе.

- Буває, - поплескала мене по плечу мама. – Але, може, ти таки надягнеш плаття? – вона підійшла до шафи, розкрила дверцята і придирливо окинула поглядом мій досить великий гардероб. – Наприклад, ось це? – вона висмикнула звідти легке плаття з візерунком із дрібних квіточок на темно-синьому, майже чорному фоні.

Плаття було легке, літнє, але тато вже звелів ввімкнути опалення в будинку, і я знала, що не замерзну. Але тонка тканина, глибокий виріз… Те, що раніше здавалось мені по-літньому невинним, зараз викликало підозри. Я уявляла, якими очима дивитиметься на мене Звір.

- Тобі дуже личитиме, - посміхнулась мама. – Особливо якщо розпустити волосся. Просто не відвести очей! – вона перехопила мій погляд і тяжко зітхнула. – Карино, щось не так? Ти якась безрадісна… - жінка трохи помовчала. Вибач, що питаю, але ти дійсно хочеш за цього чоловіка заміж?

Я так швидко відібрала у матері плаття, що, напевне, тільки підсилила її підозри. Пальці буквально впились в тонку тканину, але я не змогла змусити себе розслабитись одразу ж, щоб моя поведінка не викликала підозр.

- Все добре. Мамо. – розплилась я в не надто щирій посмішці. – Ми з Максом справді кохаємо один одного. І він хороший чоловік. Може, і поводиться іноді досить… радикально, але поруч з ним я як за кам’яною стіною.

- А крім кам’яної стіни? – серйозно поцікавилась мама. – Ти ж розумієш, що справа не тільки в надійності. Та й… Карино, ти ж моя донька. Я чудово розумію, що для тебе важливі почуття, а не захищеність чи можливість ні в чому собі не відмовляти через багатого нареченого. Коли я виходила за твого батька, я більше нікого не помічала довкола! І мені було все одно, що в нього нема грошей, а мої батьки геть не раді цьому шлюбу…

- Ви з татом теж не раді?

- Ми будемо щасливі, якщо будеш щаслива ти, - твердо промовила Єлизавета. – Інесса також не здавалась ідеальною кандидатурою, але якщо Сашкові з нею добре, то яка різниця, які стосунки між нами та її батьками? Але чи так це в твоєму випадку?

Я зітхнула.

- Мені важко виражати почуття, - тихо промовила я, сподіваючись, що мама не відчує фальші. – І не впевнена, що це можна назвати коханням… Але пристрасті між нами точно достатньо.

- Ти можеш не поспішати з весіллям.

- Можу, - кивнула я. – Але не хочу. Може, це кохання, а я просто його не помічаю? Іноді мені здається, що я так сильно ненавиджу його, що готова вбити! А іноді – що і секунди без нього не витримаю.

Друге навряд чи було правдою. Якщо я і відчувала щось таке, то тільки в якусь мить між ненавистю до Звіра і злістю на Клима.

Мама посміхнулась.

- Ти завжди була впертою дівчинкою, - протягнула вона, здається, геть не повіривши моїм словам. – Але пообіцяй, що нічого не робитимеш собі на шкоду. Від ненависті до кохання, звісно, один крок, але краще не ходити туди-сюди надто часто.

- Обіцяю, - кивнула я. – Але мені вже пора одягтись… Я спущусь хвилин через десять, добре?

- Добре, - зітхнула мама. Мої слова, здається, її геть не заспокоїли.

Я справді затрималась в кімнаті ненадовго. Надягла все-таки плаття, завмерла на кілька секунд біля дзеркала, задаючись питанням, чи не надто відверто. Тонка тканина студила шкіру, і я здригнулась, уявляючи реакцію Звіра. Однак, від ідеї залишитись в цьому платті не відмовилась. Послухавшись маму, розпустила волосся, дозволяючи йому спадати на плечі. Скористалась парфумами – улюблений аромат неначе застиг у повітрі, лишаючи після себе легкий післясмак весни і дівочого кокетства.