Розділ п'ятий

- Я так розумію, ти йому сказала.

Голос Звіра, хрипкий, низький, що звучав наче на рівні моєї підсвідомості, змусив здригнутись. Я відвернулась, не бажаючи знову напоротись на його уважний погляд, що наче пронизував мене. Знала ж, що Макс не залишить мене в спокої, поки не отримає відповідь на своє питання.

- Сказала, - тепер він посміхався.

Я вчепилась пальцями в ремінь безпеки, смикнувши його на себе, але той виявився занадто тугим, від надлишкових зусиль тільки висмикнувся з моїх рук, ще й болюче зачепив зап’ястя.

Шипіння, що зірвалось з моїх губ, було найкращим підтвердженням того, що Звір правий.

- Очевидно, ти не надто задоволена результатом, кішко.

- Все ідеально, - сяйнула я очима. – Ми розійшлись мирно, якщо тебе це цікавить.

- А що, можна в СІЗО розійтись зі скандалом? Він встиг підготувати заточку?

- Та пішов ти! – рявкнула я. – Що ти взагалі знаєш про кохання? Про самопожертву? Про що ти взагалі знаєш, Звіре?!

Я повернулась до нього – і миттєво пошкодувала, що взагалі це зробила. Тільки напоролась на чергову насмішку в його очах і відчула, як починає знову з подвійною силою стугоніти серце в грудях.

- Щось та й знаю, - ліниво протягнув він. – А ти? Чи ти вважаєш, що он той придурок, що лишився там, за гратами, скиглити – і не тому, що ти його кинула, а тому, що не дала повні документи, - це прямо-таки ідеал чоловіка? Вибач, але вимушений тебе розчарувати. В тебе, кішко, важко не закохатись, але цей недоробок зробив неймовірне.

- Послати тебе ще раз? – примружившись, поцікавилась я. – Звіре, чого тобі від мене треба?

- А тобі від мене? Ти ж не наївна ідіотка. Знаєш, що я не лишу тебе в спокої. І наше весілля відбудеться чітко в визначений термін.

- Навіть не сумніваюсь в тому, що ти нікуди не дінешся з мого життя. Я не настільки наївна.

Я опустила голову, затихнувши на кілька секунд, а потім промовила:

- Не можу пристебнутись, допоможеш?

- Ти збираєшся знову спробувати заколоти мене шпилькою? – не втримався Звір. – Допоможу, коли вже просиш.

Він схилився до мене, з легкістю потягнув за ремінь безпеки, пристебнув його і хотів вже було відсторонитись, але я притримала його за руку. Макс посміхнувся, подався вперед. В карих очах горів вогонь – той самий, якого мені не вистачало в Климові. Звір неначе випромінював те, що, напевне, можна було назвати чоловічою енергетикою.

Я стиснула пальці ще міцніше, майже відчуваючи пульс. Макс нахилився до мене ближче, так, що я майже відчувала на собі його дихання. Він буквально поїдав мене поглядом. В тому, що він мене хоче, не було ніяких сумнівів.

У Клима все було якось по-іншому. Його «хоче» полягало в ласкавих посмішках, спробах потриматись за руку і прозорих натяках на те, що мама може з’їздити на дачу. Яка огида… Мій брат для своєї коханої був готовий викарабкатись з того світу. Мій батько заради матері – звернути гори. А Клим…

Маму відправити на дачу. Подвиг.

Мені раптом стало огидно. І від того, що він побажав мені щастя в особистому житті, і від хрипкої подяки, і від того, що прикидався дурником, що не розумів, якого чорта я раптом вирішила вийти заміж за Звіра. В мене ж на те не було ніяких причин. Абсолютно! Напевне, я вирішила вийти заміж тільки для того, щоб над кимось познущатись. Цікаво, над ким? Над собою?

Так чому, питається, я повинна відштовхувати чоловіка, який може дати мені все? Не однушку на ніч, доки мама на дачі, а палац зі штатом слуг? Щасливе, забезпечене життя. Та й плювати на гроші, їх можна заробити!

Пристрасть. Бажання. Те, чим Клим ніколи не страждав.

- Поцілуй мене, - навіть не просила – вимагала.

До Звіра не треба було звертатись двічі. Він впився в мої губи пристрасним, диким поцілунком, що змусив податись вперед, забувши про всі обмеження. Я рвонулась йому на зустріч, відповідаючи так, наче дійсно виходила заміж за коханого. Затремтіла, відчуваючи, як його долоні ковзнули по моїй спині. Макс зло вдарив долонею по кнопці, що тримала ремінь безпеки – дурну перепону, що виникла між нами, - і потягнув на себе. Я підкорилась, обвила його шию руками, здригнулась, відчуваючи, як гарячі чоловічі руки забираються під одяг, завмирають на оголеній шкірі.

Він цілував мене наче востаннє. Відпустив – лише для того, щоб осипати поцілунками мою шию. Я здригалась від кожного доторку, вигиналась йому назустріч, не думаючи навіть про те, що ми в машині і нас можуть побачити.

Звір смикнув мене на себе, саджаючи на коліна. Я заділа руль, авто видало протяжний сигнал, але на нього ніхто не звернув уваги. Ми стояли досить далеко і в якомусь тупику, свідків не буде, хіба що хто для цього діла полізе на дерево навпроти. Та навряд.

Від чоловічого тіла віяло жаром. Та і я, несподівано для себе самої, відчула, як закручується внизу живота тугий вузол бажання. Здригнулась, відчуваючи, як поповзла вгору тканина мого светра – і наче протверезіла.

- Не треба! – налякано видихнула я, впираючись долонями в плечі Звіра. – Пусти.

Він відхитнувся, явно незадоволений моєю реакцією.