Розділ четвертий

Я ніколи не прокидалась в одному ліжку з чоловіком – ну, якщо не рахувати тих днів в дитинстві, коли я іноді засинала і прокидалась в батьківському ліжку і смикала маму та тата за волосся, щоб їх розбудити. Але скільки ж це було років тому! Тепер, відкривши очі, я спіймала себе на думці, що смикати за волосся Звіра, що спав – це вже якось зовсім по-дурному.

Було жарко. Його гарячі руки, що міцно обхопили мене, здавалось, лишали опіки по всьому тілу. Моя футболка задерлась, і долоня Звіра лежала на оголеному животі. Здавалось, від того місця, де ми доторкались один до одного, по тілу розповзалось дивне, незвичне тепло. І хоч термометр все так само не радував, показуючи, що осінь встигнула проникнути до нашого будинку і зайняти призначене їй місце та не збиралась забиратись звідси до ввімкнення опалення, я насолоджувалась жаром, що випромінював Звір.

Поруч з Климом я ніколи не відчувала нічого подібного. Хоч і повторювала собі, що фізичні бажання не мають ніякого значення, а найголовніше – почуття. Почуття в нас були, а все решта… Клим, звичайно, робив кілька прозорих натяків, але я наче чогось боялась. Та й коли там було проводити разом час? Перша ніч з коханим – це щось особливе, а не швидко знятий номер або розкладачка на кухні, тому що в основній кімнаті спить його мама…

Я аж здригнулась від огиди. Наші з Климом стосунки були в суворій таємниці, і через те в них було занадто багато нестиковок та несуразностей. Іноді мені здавалось, що сама доля проти того, щоб ми були разом, але я впевнено відкидала ці думки геть. Головне – почуття. А все решта додасться потім…

- Прокинулась? – м’який, тихий голос Звіра змусив мене здригнутись.

Я спробувала відсунутись, але він тільки міцніше обійняв мене за талію і, лоскочучи диханням волосся, поцілував в шию. Здавалось, моє тіло пронизало електричним розрядом. Я смикнулась, намагаючись вивільнитись, і майже одразу обм’якла в його руках. Звір перевернув мене на спину, сам – припіднявся на руках, нависаючи наді мною.

- Спати з тобою в одному ліжку і тримати себе в руках – це справжнє випробування, кішко, - хрипло прошепотів він.

- Тебе ніхто не змушує це робити, - огризнулась я, впираючись долонями йому в груди. – Злізь з мене негайно.

- Не розумію твого хлопця, - проігнорував він мою вимогу. – Зустрічатися з такою красунею та не затягти її до ліжка. І що йому завадило? Імпотенція? Відсутність мозку?

- Не твоя справа.

- Я твій майбутній чоловік. Звичайно, це моя справа. Я ж повинен знати, яким обставинам повинен сказати дякую за те, що ти будеш тільки моя.

- Навіть не сподівайся.

- Я і не сподіваюсь, я і так знаю.

- Занадто багато самовпевненості, - фиркнула я.

- Я знаю, про що кажу, Карино, - підморгнув мені Звір. – Просто підкорись. Це найкраще, що ти можеш для себе зробити.

- А не пішов би ти до біса? – проричала я. – Тобі треба гроші і партнерство з моїм батьком – така можливість в тебе буде. Більшого не чекай.

Я нарешті відштовхнула його вбік і спробувала вибратись з ліжка, але не встигла. Чоловік спіймав мене за руку, тягнучи назад до себе, і прошепотів:

- Впевнена, що сама мене не захочеш?

- Я обираю людей, а не тварин. Звірі мене не цікавлять, - можливо, огризатись було не найкращою ідеєю, але я не втрималась. – Чи ти все, що тобі подобається, береш силою?

- Ну, навіщо ж так грубо, - він розтиснув руки, нарешті дозволяючи мені встати, але, здається, все ще був впевнений в своїй перемозі. – Ти до мене звикнеш. Зрозумієш, що сенсу пручатись нема… Скільки ти зустрічалась зі своїм Климом?

- Півроку, - відгукнулась я. – І якщо вже мій коханий не зміг мене за ці півроку звабити, то ти, чоловік, що мені огидний, можеш навіть не сподіватись.

- Так вже й огидний? – закотив очі Звір. – Ну ні, люба. Ти натура пристрасна. Впевнений, в ліжку будеш такою ж. Просто полум’яній жінці треба такий самий чоловік, а не якийсь тюхтій, шмаркач та скиглій, що тільки й може, що перекладати свої проблеми з хворої голови на здорову.

- А ти не чув про таку штуку, як свобода вибору?

- Ти могла спокійно обирати між мною та всіма чоловіками світу. І обрала мене.

- Я обрала порятунок Клима.

- Повір мені, обрати його було б куди важче, якби ти заключала угоду з кимось років на двадцять старшим і кілограмів на п’ятдесят важчим за мене.

- Геть ні. Списати його смерть на природні причини було б куди простіше.

Здається, Звіра це розсмішило. Мої дитячі погрози він просто пропускав мимо вух.

- Впевнений, тобі самій сподобається наше сімейне життя, - підморгнув він. – Коли ти перестанеш боротись і зрозумієш, що в ньому є певні переваги… Але поки не будемо про це. Збирайся, поїдемо до СІЗО. Тобі ще потрібно передати Климові флешку… І, можливо, запросити його на своє весілля.

Я зробила вигляд, що не почула слів Звіра про Клима – просто проігнорувала його впевнені, здатні причинити лише біль, жорсткі слова. Запросити на весілля? Я навіть не уявляла, як скажу коханому, що виходжу за іншого. І могла собі уявити, як відреагує Клим. Він буде просто нажаханий. Проте, йому стане сил сказати, що не варто заради нього так собою ризикувати. Я досить добре знала Клима, щоб здогадуватись про його реакцію. Він звинувачуватиме себе…