Розділ третій

- Я думав, у нас з тобою досить близькі стосунки.

Це було перше, що сказав мені батько, з того моменту, як ми вийшли з дому Звіра. До того він з радісною посмішкою приймав привітання, потиснув руку Максу з таким виглядом, наче чудово знав про майбутнє весілля, а зараз лише впевнився у власних підозрах і міг радіти за доньку, що нарешті вирішила вийти заміж. От тільки варто нам було вийти на вулицю і сісти до авто, як тато наче згас.

При мамі він ще намагався поводитись досить весело. Та з хвилюванням дивилась то на мене, то на свого чоловіка, але так і не зважилась нічого спитати, наче сама боялась відповіді, яку, скоріше за все, отримала б. Я знала, що коли батьки лишаться наодинці, вона таки спитає. Поцікавиться, чи не було це ідеєю батька, і він, звичайно, буде розгніваний: як Єлизавета може підозрювати його в такому, після всього, що вони разом пройшли?!

Ні, тато ніколи б так зі мною не вчинив. Що ж, зате я чудово нашкодила собі сама, так би мовити, з неймовірним успіхом. Чим тільки думала…

- Ти за мене не радий? – посміхнулась я, прекрасно розуміючи, що не надто хороша з мене щаслива наречена виходить, якась вже дуже нещира.

Тато тільки покачав головою.

- Звір – не найкраща людина в світі.

- Заборониш мені?

Лишалось вірити, що в цьому питанні не прозвучала надія. Тому що я прекрасно знала, як це може мені нашкодити. Якщо тато зрозуміє, що я виходжу заміж не з доброї волі, він зробить все, щоб дізнатись про причини цього.

Звісно ж, ніякого весілля тоді не буде.

Але для Клима це означатиме кінець. Тато не пробачить йому цю мою маленьку жертву. Він просто його знищить, залишить гнити в тій тюрмі. Зробить все, щоб Климу не змогли допомогти навіть накращі адвокати, на яких, проте, в нього все одно нема грошей.

- Якщо ти закохана в нього, то про які заборони може йти мова? – тяжко зітхнув тато.

- Закохана, - ледь чутно відгукнулась я. Від думки, що моя необережна поведінка може стати вироком для Клима, ставало погано. – Я… Тату, я так втомилась, - я відчула, що червонію, і сподівалась, що тато сприйме це за збентеження чи втому, не за брехню. – Піду, напевне, спати.

Тато підозріло покосився на мене, але, помітивши, що виглядаю я не дуже, тільки посміхнувся.

- Звісно, - кивнув він. – Приємних снів.

- Приємних снів, - відгукнулась я, шкодуючи, що не можу розповісти йому про все. Кілька слів, і досить, тато просто врятує мене від необхідності мати зі Звіром хоч що-небудь спільне.

Але Клим…

Я піднялась на другий поверх, просквознула в свою кімнату, закрила за собою двері і застигла біля стіни, притискаючись до неї спиною і навіть не відчуваючи  прохолоди. На вулиці вже геть розігралась осінь, але ми ще не включали вдома опалення. Сьогодні погода раптово зіпсувалась, і розумний годинник, що стояв на полиці навпроти дверей, гордо повідомляв мене про те, що в кімнаті плюс сімнадцять. Але я чудово знала, що мене трусило не через це.

Через пережите.

Я тремтячими руками розстібнула плаття, вибралась з нього і так і лишила валятись на підлозі. Сама, похитуючись, добрела до душу, залізла під гарячі цівки води і просто чекала, поки з мене змиє все пережите сьогодні. Доторки Звіра, уважні погляди гостей в його домі, слід крові під рукавичкою, який я навіть не помітила.

Вода сильно била по плечам, опалюючи шкіру. Я закинула голову, дозволяючи цівкам води стікати по моєму тілу. Задихалась, майже захлиналась водою. Але легше не ставало, тільки додався до всього головний біль.

Як-небудь витершись і загорнувшись в теплий халат, я сіла прямо на мокру підлогу і закрила очі. Добре, що тато передбачив окрему ванну кімнату, приєднану до моєї спальні – мені б не хотілось в такому стані показуватись кому-небудь на очі. Тато не сліпий, і довго обманювати його все одно не вдасться, але, можливо, хоч кілька днів протримаюсь…

Заграв рингтон на мобільному. Стандартна мелодія боляче різанула по вухам, і я неохоче піднялась на ноги і побрела в кімнату, реагуючи на звук. Номер був незнайомим, і я хотіла вже збити виклик, але в останню секунду все-таки підняла трубку.

- Алло, - промовила я, відчуваючи, що сиплю – сів голос.

- Кариночно? – говорила жінка. – Це мама Клима, пам’ятаєш мене?

Я заморгала. Клим здавався мені зараз чимось таким далеким, недоступним… Так, його маму я, зрозуміло ж, знала, але зараз було так соромно з нею говорити. Я ж зрадила її сина. Погодилась вийти заміж за іншого. Нехай тільки заради Клима, але все одно. Як я поясню йому?

- Так, звісно, пам’ятаю, - тим не менш, відгукнулась я. – Щось сталось?

Хоч би вона дзвонила просто поговорити!

- Кариночко, до Клима сьогодні знову приходив цей чоловік, - жінка, здавалось, ледь не плакала. – Казав, що… - вона шмигнула носом. – Що в нас лишилось геть мало часу. Просив швидше. Кариночко, що нам відповісти?

Я здригнулась. Хотілось перетворитись на страуса і сховати голову в пісок. Але я не була пташкою, я була живою дівчиною в мокрому халаті, що зараз огидно холодив шкіру, і діватись мені не було куди. Я вже багато чим пожертвувала і повинна йти до кінця.