Дев’ятнадцятий розділ

День розпочався з негараздів. По дорозі до райкому, на одному з перехресть, Волга першого секретаря уповільнила хід через серйозну дорожньо-транспортну пригоду. Давненько такого не бачили в тихому районному центрі. Якийсь недолугий водій, точно не місцевий, загинув сам і занапастив дружину тому, що не пропустив причеп з колодами.

Принаймні так доповів Дейнеці його водій Микола, що збігав дізнатися про нещасний випадок. Патрульні помітили авто високого начальства та, як виняток, дозволили проїхати узбіччям. Потап Свиридович не любив дивитися на жмурів і тому повернув голову в інший бік, хоча здається тіла вже накрили. Звісно це не його головний біль, але будь-який інцидент зачіпає показники району.

В кабінеті Дейнека попив водички та наказав секретарці:

– Анютко, знайди мені тих двох недороблених. Геть на службу забили!

Навіть без пояснення дівчина знала: про кого йде мова. Ця парочка у шефа була на особливому рахунку. На їх лінощі районний секретар дивився крізь пальці, адже саме вони виконували його найогидніші таємні завдання.

Симпатяга-водій і страшко-Рільник, саме ті, що завезли Яринку до мисливської хатини, не фігурували в штатному розкладі райкому партії. Вони почали працювати на Дейнеку в різний час і з’явилися в його оточенні не за призначенням служби зайнятості, але ця публіка була безвідмовною в складних ситуаціях і керівник району їх здібності цінував.

Скоро красунчик зайшов до приймальні й навіть подарував секретарці Дейнеки гілочку мімози. Він традиційно кинув дівчині пару хтивих фраз і завмер перед господарем у відданій позі.

– І де, чорт забирай, вас носить? Невже так важко відірватися від чергової спідниці чи вилізти з шинка? Чому я особисто повинен вас розшукувати? А де той бугай? – судячи з поведінки, у шефа сьогодні був ненайкращий настрій.

– Даруйте, Потапе Свиридовичу, та я найманця від учора не бачив. Сам дивуюся. Він же завжди першим приїздив. Я у Зіни питав, а вона якусь дурню торочить. Наче в шинку з’явився дуже страшний чужинець і вона викликала Рільника. Ті погралися у витрішки всередині, а потім вийшли назовні й більше їх ніхто не бачив, – доповів напарник відставного бойовика.

– В сенсі «ніхто не бачив»? Рільника інопланетяни викрали чи як? – загарчав Дейнека. – І що значить: страшний?

– Такий самий як наш - великий, грубий і злий. А ще шинкарка каже, що в ті хвилини поруч з ними, вона відчувала справжній жах. Здоровані обмінювалися ненавистю, мов телепати, без слів...

– Що за маячня? Зіна сама почала на роботі пивом бавитися? Чи здуріла серед тих пияк? Все, йди з моїх очей і знайди свого подільника. Для вас робота з’явилася. Один непримиренний борець за права громадян вирішив перед райкомом пікет влаштувати. Мені тільки плакатів на площі не вистачало. Як знайдеш Рільника, з активістом виховну роботу проведіть. Калічити не треба, просто залякайте. У нього дітей повен двір. Ось тримай дані, – без жодного сумніву, власноруч, Дейнека написав прізвище й адресу людини, до якої надсилав своїх биків.

Тільки от халепа! Рільник, наче дійсно на Марс відлетів, бо його ніде немає... Та відлетів він по-справжньому, але до пекла. Такий швидкоплинний і справедливий фінал приготувала вбивці невблаганна доля.

А якщо докладніше, то події розгорталися ось як. Спочатку два рівних суперники позмагалися на задньому дворі пивної забігайлівки. А далі їх шлях лежав на заміський пустир. Тільки Рільник подорожував, без пам’яті, в багажнику власного авто; а невідомий гість - за кермом. Ненависть допомогла Дем’янові Кацюбі розставити пріоритети саме так.

Що це за один? Мабуть, хоче зайняти місце у свиті Дейнеки? О, ні! Колись це був звичайний сільський трудівник. Ну, так великий і сильний. І була у чоловіка родина: вродлива дружина і крихітний син. Та маленький хлопчик невиліковно хворів і слабшав щоднини. Тоді Дем’ян прийняв рішення підписати контракт та поїхати до далеких країн, за грошима. Там він став фахівцем з нехороших справ, але вибору не мав. Регулярно надсилав дружині пристойні кошти й страшенно сумував за родиною.

Якось мама з хлопчиком поверталася з обласної лікарні, де отримала непогані результати аналізів дитини. Окрилена красуня сиділа біля вікна в автобусі, коли її вгледів стурбований жіночою вродою Потап Дейнека.

Він велів дізнатися все про жінку й запросив її на зустріч, з доброчинними намірами. Заради сина вона пішла, тільки там їй запропонували не ліки для дитини, а розпусту й гріх. І коли бідолашна не скорилася, Дейнека наказав своїм дикунам замордувати її. А хлопчик, без відповідного нагляду, скоро помер у сиротинці.

Коли утихомирювач чужоземних заколотників дізнався про смерть близьких, він розірвав контракт і повернувся додому. Тихо поховав родину, а все що залишилося від заробітків віддав одному слизькому типу, який вправно знаходив всяких людей. Чекати довелося недовго й нишпорка надав Дем’яну не лише безкомпромісні факти, а й фото та місця перебування тих, що відібрали у Кацюби все.

Одним з катюг його дружини був Агафон Рільник, що працював на райкомівського збоченця. І так вийшло, що активного охоронця районного спокою навіть не знадобилося шукати, сам прийшов. З нього знедолений контрактник і почав відплату.

Він примусив тварюку відчути всю безпорадність і страх, коли той копав власну могилу. А як справа була зроблена, Дем’ян кинув непотрібне фото на тіло Рільника й зарив та розрівняв землю так, щоб від поганця й сліду не залишилося. Та в кишені Кацюба мав ще парочку фоток і адрес негідників, що встигли розповзтися країною.