Сімнадцятий розділ

Прокурор Горінченко вислухав доповідь заступника й заволав, мов скажений:

– Цебто як: зник у невідомому напрямку й більшість паперів спалив? Що за анархія процвітає в нашій системі? А! Він залишив у сейфі заяву про відпустку й ключі на столі. Це значно покращує ситуацію! Чому не прослідкували за ним? Ясно, що хитрозроблений адвокат подався на виклик до своєї дівки. І де тепер накажеш їх шукати? Дейнека зробить з мене шашлик!!!

– Товаришу Горінченко, та не переймайтеся Ви так. Де ми, а де Дейнека? – намагався пояснити шефу розгалуження гілок влади заступник. – У нього свої партійні справи, а наше діло контролювати карну систему й правопорядок на районі.

– Ти мені ще посадову інструкцію прочитай, дурню! Я тобі про що зараз товкмачу? Дейнека ту бабу хоче знайти й покарати. Наче сказився чоловік! А я йому пообіцяв. Тільки тепер взагалі не знаю, як виконати обіцяне? В розшук обох подавай! – горлав на пів прокуратури Горінченко.

– А мотивація? За якими статтями? – вирячив очі на боса молодший прокурор.

– Ти вже геть усі мізки пропив? Та на ній зберігання й розповсюдження висить, а тепер ще й втеча від правосуддя додалась. А раднику пособництво приший. Чому я сам про все повинен міркувати? Скільки років ти ліпиш підсудним справи та звинувачуєш у суді? – дістав з шафки столу свої рятівні серцеві капсули старший.

– Слухаюся, оголосити в розшук. Загальносоюзний чи республіканський? – примружив погляд заступник і цим запитанням добив Горінченка.

– Міжнародний, мать твою... Справді, якби твоя мати не була мені троюрідною сестрою, я б тебе вже давно, до біса, звільнив. Зрозумій: все це повинно відбуватися тихо й на території району! Якщо інформація про те, чим ми тут займаємося піде нагору, по шиї надають не лише мені. Потапу добре завдання ставити. Його, за нагоди, партія прикриє. А з нас за перевищення погони поздирають ще й невідповідність додадуть. Геть з моїх очей!

Заступник пішов і відразу стало ясно, що прокурор не такий дурний. Він хоче зробити приємність соратникові по гульках, а також втриматися на дохідному посту. От і чекай: з якого боку швидше прилетить. Та цей слизький гад викрутиться!

Тим часом Потап Свиридович вибрався з лікарні й повернувся на свій «трон» до райкому партії. Він приймав поздоровлення з одужанням і тому наразі його кабінет нагадував квітковий магазин. Дейнека вкотре чхнув та покликав до себе секретарку:

– Аню, забери від мене цей сморід! Я ще не настільки оклигав, мене просто вбивають їдкі пахощі лілей. І скажи Миколі нехай підкине віники до пам’ятника іллічу та всім навколо розповідає, що то я велів вклонитися вождю пролетаріату.

– Потапе Свиридовичу, а можна мені цей маленький букетик залишити собі? – жадібно притисла до грудей квіти секретарка.

– Ну, я б тобі всі їх залишив, але дуже вже гарна ідея збрела до голови. Звісно візьми, за твою вранішню послугу. Приємності я не забуваю... – гидко нагадав секретарці про її вітання, на райкомівському дивані, старий збоченець.

Дівчина сором’язливо опустила очі, зібрала квіти до купи й пішла виконувати доручену справу. А Дейнека сумно дивився їй вслід та знову й знову пригадував свою невдалу подорож до мисливських угідь. Неповторні очі прекрасної Яринки досі переслідували його скрізь. Певно, що цей звір у людській подобі фізично не здатен кохати, але пережите приниження не давало йому спокійно спати вночі.

Після отриманого наказу, кілька днів підряд, рядові служителі правопорядку прочісували навколишні села. Це більше нагадувало облави й тому люди, що звикли ховати в собі від системи правду й неправду, просто мовчали.

Та власне ніхто нічого й не знав, адже бабуся Харитина виявилася справжньою партизанкою. Навіть якби запитали: що то за дивна швидка крутилася неподалік? Вона б відповіла, що їй було зле, а звідки примчали фахівці, то не її справа. Головне лікар правильно розібрався зі старечими болячками.

Виходить ніхто не бачив, як той «лікар» (у пориві щастя) виносив з двору невідому дівчину... Тільки хто запідозрить у допомозі втікачці жінку дев’яноста років, що ледве пересувається власною хатою? А старенька захоплено уявляла ту зустріч закоханих і пишалася собою так, що аж помолодшала.

Тепер повертаючись до вечора, коли Яринка вперше переступила поріг рідного дому Яреми, треба сказати, що духмяна ванна й смачна вечеря невблаганно наближали їх першу ніч разом. І це очікування було особливо трепетним. Збентеженість Яринки зрозуміти легко. Вона потрапила у доволі незвичне для себе середовище та ще зроду не була з чоловіком. А Ярема хоч і мав деякий досвід близького спілкування з протилежною статтю, все одно млів від хвилювання й боявся не сподобатися коханій.

Тому, доки Яринка ніжилася в ванній, він зателефонував мамі та сказав дивне:

– Ма! Я знаю, що геть знахабнів, але почуваюся розгубленим і невпевненим. Ніколи ще не був таким. Це наче вперше у житті...

Броніслава Устимівна здобула докторський ступінь з психології не за красиві очі. Вона розсміялася й сама закінчила його фразу:

– Синку, я давно хотіла поспостерігати за нічною поведінкою кількох пацієнтів. Бідолахи геть неадекватні й мені треба визначитися з їх подальшим лікуванням. А ти не шукай у собі недоліків, навпаки бери сили з Кохання. Воно підкаже й допоможе тобі. Я буду вдома завтра, о десятій. Замовляй: що вам привезти?