П’ятнадцятий розділ

Коли Ярема поговорив з незнайомою жінкою й почув те, що почув, гнів більше не вміщався в його тілі. Він не перший рік працював зі злочинцями, але такого варварства від випещеної районної верхівки геть не чекав.

Ця вульгарна братія намагається прикриватися гарним діловим вбранням та щирими посмішками, а насправді заради власних розваг, діє гірше за печерних дикунів!

Перше, що прийшло Яремі до голови - то взяти у знайомого зброяра двостволку й прямо в лікарняному ліжку розстріляти того мерзотника. Потім, в гарячці, він кинувся писати звернення до прокуратури, але згадав, що районний прокурор ліпший друг недоробленого «коханця» й кинув папір у сміття.

Наразі досвідчений радник поводився геть неадекватно й не знав, куди подіти розбурханий адреналін? Всередині палав такий лютий вогонь, який могла вгамувати лише професійна психологиня. Юрист проклинав себе за те, що звик іти хрестоматійним шляхом та порозсилав на пошуки Яринки гінців. В той час, коли тендітна дівчина самотужки боролася за життя й гідність з виродками в нічному лісі.

– Мамо, привіт! Вибач, якщо невчасно, але мені терміново потрібна твоя допомога, – неприродно різко промовив Ярема.

– Синку, що сталося? Вона жива? – через простір відчула настрій сина Броніслава Устимівна.

– Та що ти таке кажеш? Звісно жива! Ви сьогодні мене доконати вирішили? – продовжував істерити Ярема.

– Так, все! Послухай мене уважно: наразі сядь зручно, заплющ очі, дихай повільно й починай рахувати. Як трохи заспокоїшся, тоді поясниш, що відбувається. Інакше викличу вільних хлопців та відряджу до тебе спецтранспорт. Бо ти в тому районі геть клепки розгубив... Вгамувався? Тепер кажи, – карбувала слова лікарка.

І тут Ярему осяяло!

– Ма, ти в мене геніальна жінка! Звісно висилай! Інакше ці тварюки не відчепляться. Ти хотіла познайомитися з моєю дівчиною? Ось і зустрінетесь. Правда, дещо інакше. Але після пережитого їй точно знадобиться твоя допомога. І взагалі нам треба вибратися з цього гадючника непомітно, а вже потім діяти. Адже ці тварюки підуть на все, аби приховати свої гріхи. Кажеш: клепки розгубив? Але тут безкарність просто зашкалює. Наприклад, я чув від злочинних елементів, що неподалік існує місце, де лежать непокірні. Не хочеться з Яринкою, замість весілля, втрапити на власне поховання. Тому, рідненька, виручай! – вже як дорослий чоловік знову почав думати Ярема.

– А я сподівалася, що то байки моїх неврівноважених пацієнтів. Тлумачив дехто про той цвинтар, без хрестів. Господи! Ну, що ж це за життя навколо, коли люди гірші за тварин? Адже звірі так не поводяться. Добре, тоді чекай звістки від мене й сам нічого не роби. Як хлопці близенько будуть, наберу. Першим ліпшим таксі до них підскочиш. Дівчинку заберете й миттю до мене! – тепер в голосі психологині звучала нежіноча сталь.

– Дякую, мам! Ти в мене борець, – полегшено зітхнув Ярема.

– Я мати, Яремчику! Хто ж, як не я? До слова, поки чекатимеш, справи передивись та до ладу приведи. Щоб ніяка гнида не присіпалась. Заяву на відпустку напиши і в сейфі залиш, а там побачимо. Бувай, мій маленький! Зараз все зроблю, мені не звикати, – десь там посміхнулася впевнена у своїх діях Броніслава Устимівна й поклала слухавку.

Якщо подумати, то жах тих часів не лише в ницих вчинках партійних верховодів. А ще й у тому, що геть немає можливості, де завгодно, натиснути кнопочку й сповістити чи викликати кого хочеш. Та може в даній ситуації воно й на краще? Бо не існує ще розгалуженої системи відеонагляду й не натикані скрізь жучки для прослуховування. Інакше плакали б ті домовленості Яреми з матір’ю!

Робити нічого й адвокат, вельми неочікувано, почав підбивати підсумки своєї правничої діяльності на районі. Він послухався мудрої неньки та увідповіднив папери до найжорсткіших вимог, навіть дещо спалив. Найбільше тішився тим, що наразі від нього не залежить доля когось зі звинувачених, адже днями він вдало закрив важливу справу.

Пройшло кілька годин, перш ніж на столі забринів телефон:

– Правнича служба. Адвокат Стахів.

– Дурдом викликали? У вас тут на заправці відкрився один. Яремо, привіт тобі від мами, – почув син знайомий голос підлеглого Броніслави Устимівни. Чоловік навіть посміхнувся, бо цей лікар хоч і в літах та має доволі суворий фах, але жартує про все й завжди.

– Вітаю, Оресте Гнатовичу. Дякую! Буду десь через п’ятнадцять хвилин. Може раніше, – сумно глянув востаннє на свій кабінет юрист.

Він пропрацював тут кілька років і захистив багато добрих людей, хоча декого безжально «втопив». Але то були підлі нахаби, що кривдили невинних. Далі Ярема звично кинув на руку плащ і взяв до іншої улюблений кейс, щоб піти з минулого життя в нове.

Біленький бусик з червоними хрестами на боках і решіткою на віконці стояв неподалік від заправної станції. Пасажир вийшов з таксі трохи раніше й завбачливо почекав, доки перевізник зникне з очей. Тільки після цього попрямував у бік знайомого транспорту.

– Привіт, синку! Мама суворо наказала нам зустріти тебе з садочка, – безперестанку жартував Орест Гнатович. Він трохи постарішав та очі лікаря, як і раніше, випромінювали добро. Саме таких людей зібрала навколо себе в психоневрологічному закладі вимоглива Броніслава Шепіт.

– Дякую, що допомагаєте! Зустріч неочікувана, але я дуже радий усіх вас бачити, – потиснув руки бригаді медиків Ярема й вони помчали до села, в якому ховалась Яринка.