Тринадцятий розділ

Радник юстиції Ярема Стахів, двадцяти дев’яти років від народження, випускник столичного універу вже мав багатий досвід роботи в радянській правничій системі. Його різнобічні знання й характерні риси хижака, що не випустить з поля зору жодного аргументу, давали відчутні результати.

За Яремою міцно закріпилася слава справедливого й непідкупного адвоката. Між грошовитих ділків та простих смертних - пріоритетними для нього були невинні. Правознавець чітко керувався буквою Закону й бився за кожну літеру й грам доказів та вигравав найскладніші справи. За це його поважали навіть деякі злочинці.

Але почувши розповідь пані Єфросинії, Ярема забув про свій розсудливий характер й скипів ненавистю до існуючого порядку. Звісно він припустив, що в цьому випадку треба було відмазати дитину знатної особи. А звинувачення в зберіганні просто перекинули на першу ліпшу студентку. Адже навіть на територію такого скромного навчального закладу запросто могли потрапляти заборонені речі. Хіба ж Ярема міг додуматися до того, що відбувається насправді?

Він втрачав розум та не знав: де шукати Яринку? Те, що розумне дівча встигло заховатися - це добре. Тільки чому вона й досі не зв’язалася з ним? Ну, якщо там немає телефона, то хоча б переказала кимось. А вже Він знайде, як її рятувати!

Ярема попив холодної води, пройшовся кабінетом і набрав матір. Він розповів Броніславі Устимівні все, що встиг сам дізнатися та науковиця з висновками не поспішала.

– Сподіваюся ти знаєш хоч когось з її подруг? – перше, що сказала психологиня. – Хоча, розсудлива до дівчат не піде. Вони, заради вищого балу або грамоти, першими зрадять. Що тоді? Родичів вона не має... Стій! А ті дід з бабою, що залишилися в селі? Синку, тільки сам не їдь, когось надійного зашли. Нехай ненав’язливо попитають. Я ж пройдуся своїми шляхами, може також щось дізнаюся. Основне, не втрачай голови. Твоя розумна голівонька нам з Яринкою ще ой як потрібна!

Маму Ярема послухався та викликав парочку хитромудрих стукачів. Відомо, що у кожного професіонала є надійні джерела інформації, особливо серед кримінальних структур.

Адвокат зняв з шиї публічний зашморг, бо дихати й так не було чим. Потім перевдягнувся у звичайний одяг міського жителя й пішов на пустир.

– Що, слідаче, без мене ніяк? – непомітно підкрався з-за кущів невисокий парубок.

Він ще пам’ятав, як спочатку Ярема стажувався слідчим. І одна з його перших справ стосувалася саме цього безнадійного злодія. Але молодий юрист відчув підставу та знайшов справжнього винуватця й тоді злодюжку відпустили. А той пообіцяв, що борг обов’язково поверне. Далі вони співпрацювали, але то були ділові стосунки. Тільки тепер Ярема вирішив доручити злодію особисте.

– Так, Жебраче! Пам’ятаєш, ти казав, що винен мені? Настав час боржок повернути. Маю до тебе власне надважливе прохання, – збуджено промовив адвокат.

– Ясно! Що тут нового? Весна, кохання... Кажи: куди треба пробратися і що вкрасти? – не роздумуючи, випалив злочинний елемент. Інколи ці люди, без університетів, мали  надзвичайну проникливість, а ще виконували обіцянки чітко й без вагань.

– Ось адреса. Там живуть старенькі. Прикинься ким завгодно, як умієш. Треба дізнатися, коли в них була онука і чи не перебуває там зараз? Звісно вони не скажуть, але не мені навчати тебе майстерності перевтілення. Якщо запідозриш, що вона там - миттю повідомиш. Тільки так, щоб це знали ми двоє і все, – збуджено наставляв Ярема.

– Ображаєш, начальнику! Коли це я лажав? Не забувай, що в моєму світі за помилку буває тюрма чи смерть, – гордо відповів злочинець. – Я так розумію, що інфа потрібна на вчора?

– На позавчора... Дякую й чекаю! – кивнув правник і чоловічок розтанув серед дерев.

А Ярема глянув на годинника та пішов до недобудованої споруди піонерського табору. Там він призначив зустріч іншій дивній особі. Це була немолода жінка. Її руки всі в прикрасах, лице смагляве, а очі як у білки - уважні й швидкі.

– Що це Ви, товаришу захисник, таке дивне місце обрали? Зайшли б до нас. У мене дівчатка нові! Ми Вас зі святом приємно привітали б, – солодко промовила дама, але Ярема перебив:

– Домініко, грай перед міським начальством. А переді мною не виходить. Яке треба, таке й обрав.

– Та, добре! – підняла кострубаті пальці розпорядниця міських повій. – Не заводься, голубе! Кажи, чого тобі в житті не вистачає?

Ярема невдоволено стиснув зуби, бо страшенно не любив ні її заняття, ні слизької поведінки та вибору не мав.

– Як завжди інформації. Твої дівчата супроводжують і розважають різних людей, то може щось чули чи бачили. Таке завдання виконаєш? – поки нічого конкретного не сказав їй радник.

– Залежно від того, до якого рівня хочеш копати. Ось, наприклад, наш партійний секретар до лікарні зліг, через серцевий напад. Звісно моїх відразу звинуватили б у неякісних напоях. Але своїх кицюнь до нього в той день я, слава Богу, не відряджала. Відповідаю! – випадково зачепила гарячу тему Домініка, тільки Ярема це пропустив.

– Про нього я знаю. Не цікавить! Мені більше знадобляться байки про наркоту серед студентів. І взагалі все, що відбувається в технікумі приладобудівників, на Жовтневій, – досі вирішував, чи довіряти цій темній душі свою щиру біду юрист.

– Дуже розмито трактуєш, адвокате. Я так не працюю. Ну, є в мене звідти дівчата, що підробляють, але вони на голці не сидять. Їх директорка взагалі дурнувата. Один шановний чоловік їй про заміжжя натякав, а вона відмовилась. Все чужих дітей доглядає, а час бабський швидкоплинний. Як і мій, до речі. Або обґрунтуй, або бувай здоровий!  – зробила крок на стежку Домініка.