Дванадцятий розділ

Біля самого корпусу лікарні зупинилася вимита до сліпучого блиску чорна Волга, зі службовими номерами. З неї вибіг моторний парубок і натренованим рухом відчинив задні дверцята. Він допоміг вибратися опецькуватому дядькові, вдягненому в розкішний діловий костюм. Білосніжна сорочка й бездоганний вузол краватки підказували про важливість даної персони. А якщо глянути на лацкан, то прокурорський значок усе пояснював.

Далі водій чемно відчинив для шефа двері лікарні й супроводив лисого діда напівтемним коридором. Біля однієї з палат зупинився, обережно заглянув всередину й пропустив свого працедавця, а сам завмер зовні в позі почесного вартового.

– Ого-го! – простягнув обидві руки перед своїм гладким животом відвідувач і з вигуку стало ясно: хто прийшов. Ці кілька букв, наче візитівка, причепилися до прокурора Горінченка. Ними, в різних місцях, він висловлював свої емоції. І байдуже чи сидів у простирадлі посеред лазні з кухлем пива в руці, чи дивився на хворого товариша по чарці, у лікарні.

– Привіт, Гориничу! А я на тебе вже зачекався. Що висяки ніяк до вірного друга доїхати не дають? – посміхнувся райкомівський Дон Жуан.

– Потапчику, ну чого ти? Сам знаєш: свято сьогодні. Я в тій клятій президії біля пам’ятника стояв під сонцем, ледве не здох. Наразі залюбки тут з тобою полежав би пару годинок, а потім - до лазні. Ану, друзяко, колися з якого дива ти в цьому склепі смерті застряг? Бо з того, що доповідали, я ні чорта не розібрав, – спробував розвеселити Дейнеку прокурор і пошукав, де примостити свою важку дупу.

– Отруїла мене клята дівиця, Гориничу. Мало кінці не віддав. Добре, що холопи нагодилися й сюди вчасно привезли, – випалив збоченець так достеменно, що слухач і вухом не повів.

– Не зрозумів? А з ким же ти гуляв? Казав, що хочеш поласувати свіженьким і збирався завезти до лісу якусь малу. Що виявилася не така вже й безгрішна? Тільки все одного до пуття не візьму: навіщо їй було підсипати тобі гидоту, коли погодилась борюкатися? Чи не погоджувалась? Ну, чого я з тебе повинен обценьками інфу витягати? Кажи, як було, – надув губи Горінченко.

– Так і було. Хлопці привезли її раніше, а потім я прибув. І все складалося любенько, тільки далі відчув, що засинаю й звалився, мов сніп. Коли прийшов до тями, дівки ніде немає, а мені з серцем недобре. Дозу, тварюка, влила слонячу. Ну, я зателефонував Рільнику. Далі ти знаєш, – як по нотах розповів свою версію подій Дейнека й почув:

– А де вона зараз може бути?

– Гориничу, ти вже зранку прийняв за свято? Якби знав, хіба не сказав би? Хату, де знімає, знаю. Ось туди твоїм треба нагодитися. Я ж через неї, кляту, вже святого Петра з янголами бачив... – одночасно бідкався й жорстоко обмовляв Яринку райкомівський тхір.

– Ну-ну! Ще повоюємо, товаришу перший секретар! Тоді я відразу ухвалу на шмон випишу. Побачимо, що на хаті знайдеться. А далі в розшук оголосимо й відшукаємо вмить. Народ у нас язикатий. Де ж це бачено: отак поважну людину до півсмерті напувати? – все й відразу розпланував прокурор.

– Добре, дякую! Сподіваюся, що твої хлопці у неї знайдуть багато чого забороненого. Справу треба відкрити гучну й реальну. Щоб іншим наукою було. Я ж не якийсь там вуличний бабій. Вона зазіхнула на життя вірного члена партії. Розумієш мене? – сяяли тепер хижим вогнем очі Дейнеки.

– Знайдуть усе, що треба. Будь певен. Вона нам сьогодні таку забаву спаскудила. Я свою кікімору на курорти відправив та й твоя ще не повернулася. Ми з Адідасом дівчаток аж з обласного ескорт-бюро виписали, – тяжко зітхнув Горінченко.

– Добре, що не з політбюро! – розсміявся нещодавно кволий Потап та вже бачив, як Яринку в кайданках ведуть до тюремного авто.

– Тс-с! Що ти мелеш, дурний? Ще хтось почує. Я там тобі даруночків наказав зібрати. Зараз піду випишу дозвіл на обшук, а Вася пакунок занесе. Ну, давай! Видужуй, товаришу перший секретар, а я - працювати, – поплескав Дейнеку по плечу прокурор і поповз на вихід.

Ось тепер дійсно стає страшно за Яринку, адже навколо неї збираються такі чорні хмари, що навіть талановитому правознавцю буде важко їх розігнати. Виходить, за наказом, вже й аналізи підлаштували. Бо у справжньому медичному звіті в крові Дейнеки повинні вирувати лише рештки підсилювача сексуальної активності. Ну, й старечі болячки. Але там, чорним по білому, відображено отруєння наркотичними засобами.

Тим часом дівчина, в компанії доброї бабусі, куштувала картопельку з олією. У крихітному погребі, де вона ховалася, знайшлося дерев’яне цеберко зі смачними квашеними томатами. Так і відзначали випадкові знайомі міжнародний день солідарності трудящих... Тільки краще б того свята взагалі не було, бо он скільки всілякої гидоти прилетіло в дурні голови можновладців, аби весело провести вихідні.

Бідолашна Яринка й поняття не мала, що завертілося в районі через її непокору. А збурений розповіддю заслаблого друга прокурор Горінченко вже дав хід справі. Щоб усіх злодіїв та вбивць ловили так само завзято, то може злочинності взагалі не було б?

Суворі хлопці примчали на службовому авто до будинку тьоті Фросі й заскочили жінку геть зненацька. Адже їй ні за що не здогадатися, що тиха й розумна дівчина, яка винаймала у неї кімнату, може бути розповсюджувачкою наркотиків.

Для початку старший групи тицьнув господині межи очі постанову й покликав сусідів у свідки обшуку. А потім з добром інтелігентної дами не панькалися й перевернули кімнати догори дриґом. Звісно, окрім клофеліну, служителі правопорядку знайшли ще й травичку конопель. Ото вдало попрацювали!