Шостий розділ

– Несе Галя воду! – загорлопанив гладкий лисий чоловік, у білому мокрому простирадлі.

– Коромисло гнеться... Гей, наймите! Де застряг? Нумо додай нам пивка! – підтримав інший і хвацько закинув на плече змоклу від поту бавовняну мантію.

То в заміській лазні, під охороною своїх бодигардів, після «тяжкої праці» розслабляються високі районні чини. Водіям і охоронцям не вперше годинами чекати біля авто, доки їх працедавці налижуться до поросячого писку, а потім під покровом ночі, будуть завантажені й розвезені по домівках.

Але поки, в тумані вологого гарячого повітря дядьки сидять за столом, вкритим щедрою зеленню й різновидами елітних сортів в’яленої рибки. Такої, як звичайним людям і не снилося побачити в продуктовому магазині чи на власному столі.

Шустрий працівник лазні, у напівзігнутій позі, заносить до кімнати повні кухлі пива й весела пінка звабливо гойдається нагорі.

– О-го-го! Це діло. А де дівки? Скільки разів я тобі казав, щоб не примушував нас чекати. Ще трохи і я буду ніякий...  Скоріше підганяй товар сюди! – вдарив лазника по сідницях один з відпочивальників та задоволено пригубив холодний напій.

Тепер до кімнати, де гуляли товариші, заглянули дві дівчини. Їх стрункі тіла були оповиті крихітними рушниками, аби змореним старим було легше розгортати дарунки. На личках працівниць найдревнішої професії відсвічували робочі посмішки.

– Ага! Тобто сьогодні Домініка виконала обов'язок з честю. Справжні царівни підгребли. Ну, довгонога, йди до дядька та зроби щось гарне у своєму тупому житті... Ха-ха!

– О так! Сваха у товарі розбирається. Йди-йди, кралю. Тільки ж, Гориничу, ця біатлоністка тебе до смерті замучить і оком не кліпне! – розсміявся гидким сміхом інший захмелілий суб’єкт.

– Пішов ти, Адідасе! Я ще ого-го... Давай, швабро, працюй, – потягнув до себе повію товстун. Інша мовчки підійшла до клієнта й почала звичну роботу.

А вимуштруваний працівник лазні сидів у своїй комірці й знервовано курив. Він вкотре слухав ту огидну хмільну агонію можновладців та кожного разу очікував на щось страшне.

Інколи чулося, як хтось лив на розпечене каміння воду й тоді дівчата верещали, а відпочивальники здичавіло горлали й знову схрещували пивні кухлі. Врешті діди таки зморилися й відпустили повій живими.

Звісно ці особи жіночої статі самі обрали подібне місце під сонцем, але лазник ніколи не забуде, як минулої осені компанія в такому ж складі, «випадково» вбила дівчину. Невідомо, хто саме штовхнув її та від удару головою об стіл смерть настала майже миттєво.

Тоді їх вірні лакеї вивезли труп у невідомому напрямку, а з працівника лазні чиновники взяли обіцянку, що під страхом за життя своїх близьких, він продовжить працювати й ніколи не згадає про той вечір.

Сьогодні так само захмелілих гультяїв водії розвезуть по маєтках, щоб назавтра суворі й відповідальні держслужбовці сиділи у своїх кабінетах та підписували важливі документи. І не дай Боже хтось хоча б запідозрить, що вчора вони вкотре поводилися, наче останні дикуни. Не дивно, що одним з тих «веселунів» був шановний товариш Дейнека. А його вірні друзі - то районний прокурор і головний санітарний лікар.

Зранку Потап Свиридович вже полаявся з дружиною, бо Леля геть знахабніла. Вона заявила, що їде відпочивати до Югославії зі своїм молодим бойфрендом.

А ще казали, що в срср кордони були на замку? Ще й на якому! Звісно дипломати та їх родини не рахуються. Наразі мова йде про бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник», спеціально створеного для подорожей передовиків виробництва до країн соціалістичної співдружності.

Тільки до чого тут дружина райкомівського секретаря, адже вона давно ніде не працює? А хто ж, як не вона? Ну, попхається якийсь молодий шахтар чи будівельник, що перевиконав плани п’ятирічки, але не далі Берлінської стіни чи на фестиваль радянського мистецтва «московські зорі». А до Карлових Вар, на мальовничі узбережжя Адріатики або фестиваль в Сопоті, за молодіжними путівками, тихо їхали пихаті баби.

Власне товариш Дейнека також частенько відбував у термінові відрядження, де за офіційною версією спілкувався з електоратом. А насправді відривався, з черговою пасією, десь вдалині від народних очей.

От і сьогодні, після відвідин лазні, буйна голівонька партійної шишки розвалювалася на шматки. Навіть пігулки не справлялися. Потап Свиридович намагався уважно читати нову постанову партії, а перед очима бігали вчорашні голі дівчата. Тільки він їх і пальцем не торкався. З деяких пір Потап пристрасно марив лише одним дивовижним створінням, що побачив колись у райкомі космомолу, а потім на вулиці.

За своє багатогранне партійне життя він перебрав багато молодиць. Коли ще дерся нагору, тоді траплялися жінки старші за нього. А як опинився на вершині районного Олімпу, пішли розваги з молодими й чарівними.

Але ніколи в житті Дейнека не зустрічав таких гіпнотично прекрасних оченят, як у тієї юної красуні, що втратила батьків. Виходить за неї й заступитися нікому! Спочатку він спробує привернути її увагу, адже дівчинка непроста. Так навіть цікавіше. Звісно вона доросла й ніякого насилля чи порушення Закону не планується. Тільки ж нестерпно хочеться, аби та краса сама кинулася йому на шию й сказала:

– Милий мій, Потапе...

А потім попрохала що завгодно й він їй це подарує. Та товариш Дейнека був досвідченим лисом і здогадувався, що подібна мрія нездійсненна. Значить прийдеться йти традиційним шляхом - сили та влади.