Третій розділ

Напередодні святкування чергової річниці «жовтневої революції», Яринку разом з іншими відмінниками навчання, відрядили до району. Керівництву школи вкрай необхідно було прикрасити парад новими комсомольцями. А паради в ті роки проходили скрізь! Вони були пишними та рясніли урочистими промовами й купою червоних прапорів.

Робити нічого й семикласниця Ліщук попхалася до райцентру виконувати розпорядження директора школи. Через негаразди в родині настрій дівчинки був на нулі та вона вимила коси дощовою водою й від цього її гарне волосся стало більш блискуче й шовкове.

Яринка вбралася в офіційний костюмчик, що без діла висів у шафі й у такому вигляді опинилася в коридорі райкому комсомолу з іншими дітьми. Там діловито сновигали розфуфирені молоді дамочки та інколи поважно крокували засупонені краватками чоловіки.

Врешті групу підлітків запросили до невеличкої зали, стіни якої були прикрашені довжелезними кривавими прапорами. Там і тут, на стягах і вимпелах, був золотом вигаптуваний профіль комуністичного вождя - володимира леніна.

Скоро за столом розсілися члени президії. Та захід чомусь не починали, ніби чекали ще на когось. І дійсно через кілька хвилин на сцену вийшов міцний дядько, в бездоганному сірому костюмі. Поведінкою й поставою він був схожий на кіношного героя громадянської війни. Такий собі бравий командир, тільки що без чапаївської бурки та шаблі...

Ось тепер довготелесий секретар райкому комсомолу задоволено посміхнувся й розпочав «посвяту». Ймовірно він так звик виконувати цю роботу, що нагадував робота. Кликав претендента й чіпляв на груди «щасливця» (раніше придбаний майбутнім власником комсомольський значок) та переходив до наступного.

Раптом той пан, що запізнився, кивнув своєю сивою головою й комсомольський лідер вмить перетворився на цуценя біля ніг господаря. Він нахилився й покірно махнув головою та повернувся до виконання своєї місії. Поздоровив ще кількох хлопців з паралельного класу, а потім запросив Яринку.

Бідолашна зраділа, що скоро ця фігня скінчиться й можна буде вийти на свіже повітря. Бо ті захоплені очі жіночок, що впивалися своєю відданістю в пана з орденом леніна на лацкані, просто вбивали!

Вона хотіла прямувати заданим курсом, але пан з ідеальною зачіскою поманив її пальцем до себе. Яринка відчула всередині якийсь гидкий рух та волі господаря дійства підкорилася. А дядько встав і від процесу чіпляння на дівочі груди маленької залізячки відверто захмелів. Потім натхненно стиснув дівоче рученя своєю клешнею та навіть зашарівся...

– Вітаю зі вступом до влксм - молодої опори комуністичної партії! Коли передовий загін очолюють такі вірні комсомольці, ми непереможні! – відшліфованим промовами голосом видав нісенітницю й на цьому урочисте катування повинне було завершитися, але комсорг додав:

– Товариші комсомольці! Ось ви й стали частиною славетної організації, напередодні великого свята. Цей день особливо запам'ятається вам ще й тим, що наш скромний захід нагородив своєю присутністю товариш Дейнека Потав Свиридович - перший секретар райкому партії. Прошу всіх встати й подякувати аплодисментами! – дамочки зірвалися на ноги й мало не кинулися тому «шановному» на шию, та його увага була прикута лише до одного предмета. Райкомівський секретар задоволено посміхався й не відводив очей від Яринки.

Скоро групу дітей таки відпустили й вони купками дійшли до автостанції, де роз’їхалися рейсовими автобусами по домівках. Але вдома на новоспечену комсомолку знову очікував черговий скандал.

З моменту, як татова дружина залишилася без сина, того за віком взяли до війська, вона стала геть неадекватною. Жалілася на недостатню увагу з боку чоловіка й діставала лайкою старих Ліщуків. А Степан, тим часом продовжував прикладатися до пляшки й лякав цим доньку.

Звісно на фоні сусідів, вони ще й нормально жили. Бо зліва, родина Шестопалів, регулярно билася. Чоловік ганявся за дружиною кругом хати, з сокирою в руці, а їх сини також за щось постійно чубилися та ходили з побитими обличчями.

По праву руку ситуація була ще гіршою. Колись там, у старій хатинці, жила самотня бабуся. А як померла - її дім за копійки викупила парочка росіян. І почалося! Жінка величала себе Шуркою й регулярно гнала пійло, що тхнуло на пів вулиці. Той двір, через гидкий сморід, тепер облітали навіть сільські птахи.

А її невгамовний Корнєй збирав пляшки на смітниках і щодуху волік їх до пункту здачі склотари. Потім нализувався до чортиків, чіпляв на картуза червону квітку й теліпався селом, п'яний мов чіп, та вигукував непристойні матюкливі частушки. У власному дворі до нього приходило «друге дихання» й тоді він брався за батіг та ганяв ним гостей і свою благовірну.

Звісно телевізори в кожній хаті вже були, але після подібних прем’єрних показів до серіалів про радянських розвідників і боллівудських красунь діло не доходило.

Підсумовуючи «радість» буття на селі, Яринка просто марила вибратися кудись. Вона щиро бажала забути про жахливу смерть мами, відьмацькі схильності баби Явдохи, нахабну дружину тата і його нескінченний похмільний синдром.

Тому як тільки закінчила вісім класів, не роздумуючи подала документи до технікуму приладобудівників, що знаходився в районному центрі. Безмозких абітурієнтів там зібралася сила-силенна, але її знання не викликали жодних сумнівів і восени дівчина стала студенткою.

Їздити кожного дня з десяток кілометрів до села було геть нерозсудливо. Яринка порадилася з татом і орендувала кімнату в райцентрі. На першому курсі вона відверто сумувала. Шкільна програма мало цікавила відмінницю навчання та на вихідні вона мчала побачити батька. Правда кожного разу з острахом спостерігала, як він котиться в прірву і все більше нагадує сусідських дядьків.