Епілог

Ця книга досить маленька. Схожа на коротке оповідання. Але в ній — три роки мого життя. Важкі, хаотичні, смішні, ніжні, болючі й сповнені кохання. У ній — усе те, що я довго носила в собі. Те, що не наважувалась сказати вголос. Те, що розповідала лише подругам і жодного разу — батькам. Вони б не зрозуміли. Та й не потрібно їм це знати.

Одного вечора я зрозуміла, що більше не хочу тримати це все всередині. Не хочу, щоб мої переживання розсипались у пам’яті, як пил. Хотіла залишити слід. Маленький. Особистий. Можливо, нікому непотрібний — але мій.

Я не знаю, що буде з цією книгою колись.
Може, вона стане частиною шкільної програми. Може, увійде в історію. А може, це просто маленька піщинка у світі літератури.
Але для мене вона зовсім не піщинка.
Для мене — це комок особистих почуттів, пережитих ночей, думок, які ніким і ніколи не будуть відчуті так само, як мною. Їх не зрозуміє ніхто — і не повинен. Бо вони мої.

Тому я відкрила нову нотатку й почала писати. Просто, як є. Без правил, без редактора, без цензури.
Продакшен: все сама.
Уперше в житті я розповіла свою історію так, як її відчувала.

Можливо, хтось назве це дитячими драмами. Можливо, хтось посміхнеться. А хтось упізнає себе в кожному рядку — у своїй першій закоханості, у своїх нерозумних зізнаннях, у своїх тихих надіях.

Я не знаю, чи важлива ця історія для світу.
Але вона важлива для мене.

І якщо я колись знову відкрию цю книгу, то згадаю:
я була щирою, сміливою, трохи дурнуватою — але справжньою.
Історія про Матея закінчилась.
А моя — тільки починається.