Розділ 14. Кінець, але початок

Мені всього чотирнадцять. Це смішно й серйозно одночасно. Я ще дитина, яка вчиться жити, і вже дівчина, яка пережила щось схоже на велике кохання. Може, хтось би сказав, що для мого віку це лише «закоханість». Але я відчувала по-справжньому. І цього достатньо, щоб вважати це важливим.

Я думала, що ця історія закінчиться тоді, коли він напише, або коли ми випадково зустрінемось, або коли я «перестану».
Але ні. Вона закінчується тут — коли я вибираю не чекати.

Ці 3 роки були змішані:
любов і приниження,
зізнання і мовчання,
надія і реальність,
тремтячі руки й пусті чати.

Я тікала від нього, потім бігла за ним, потім гралась у байдужість, потім знову писала.
Я любила не лише його — я любила ті відчуття, які він мені давав.
Шалений стукіт серця.
Мить, коли наші погляди перетинались.
Ілюзію, що я могла бути важливою.

Але тепер я бачу: Матей не був моєю долею. Він був уроком.

І я не злюсь. Не плачу. Не драматизую.
Просто приймаю.

У мене ще буде багато людей, які мене зачарують, розіб’ють, повернуть мені віру, або заберуть її. Я ще сто разів закохаюсь і сто разів відпущу. Бо так дорослішають.

І хоч ця історія здається великою — вона тільки перша. Перше сильне почуття, перша втрата, перший досвід, вагомий розділ у великій книзі мого життя.

Але важливо інше:
я більше не хочу бути дівчиною, яка благає про увагу.
Я хочу бути дівчиною, яку хочуть знайти.

Я не знаю, що буде далі. Чи зустріну я нову людину. Чи згадаю я Матея через рік. Чи прочитає він коли-небудь цю книгу.

Але сьогодні я роблю вибір — красивий, правильний і впевнений:

Я вибираю себе.

І в цьому місці історія не обривається.
Вона просто змінює напрям.

Бо я тільки починаю жити.