Невиліковна
Розділ 8. Тиша після бурі
Моя мама перевела мене до іншого класу після третьої чверті — по моїм довгих прохань.
І вже після весняних канікул я сиділа за новою партою, серед нових людей.
Це сталося так раптово, що я й сама не встигла усвідомити, що все — починається новий етап.
Так, мені стало легше. Люди тут були приємні, веселі, поруч з ними я відчувала себе прийнятою. З’явилось відчуття, що я знову можу почати спочатку.
Але навіть серед нових друзів щось тиснуло всередині — як камінчик у взутті, який не дає спокою.
Моя найкраща подруга ніби віддалилась. Ми обидві намагались триматись, але між нами виросла невидима стіна. І хоча поруч завжди хтось був, я часто почувалась самотньою.
А ще — Матей.
Я бачила його майже щодня. Кожного разу, коли він проходив повз, серце починало битися швидше, щоки палали, а всередині все наче вибухало. Хотілось тікати, ховати очі, робити вигляд, що не бачу.
І щоразу після цього я злилась на себе.
«Альоно, досить. У тебе нові друзі, нове життя. Ти ж цього хотіла».
Але в голові все одно крутились старі сценарії.
Я уявляла, як 31 травня, у кінці навчального року, підходжу до нього, кажу кілька слів і, не думаючи, просто… цілую.
Ця сцена жила в мені так яскраво, ніби вже відбулась.
Та реальність виявилась іншою — я просто пішла.
Без слів, без погляду, без фіналу.
І, мабуть, саме це боліло найбільше.
#838 в Молодіжна проза
#242 в Підліткова проза
#6260 в Любовні романи
#1493 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 15.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
