Невиліковна

Розділ 6. Темрява і світло

Темінь.
Нічого не бачу,
Окрім своїх сліз.

Вони стікають,
Стікають по щокам ріками.
Мене нахлинула хвиля,
І я потопала у власному морі.

Мені страшно.
Страшно виходити в люди.
Сором — один сором огортає мене повністю.

І невже?
Невже просвітлення?
Рішуче виринаю з моря сліз
І повертаюсь у реальність.

Я бачу світло —
тепло і добре.
Це світло — підтримка рідної людини
У найскрутнішу хвилину.

І от — як грім — дзвінок:
"Альон, а що сталося?"
Йому не все одно…
Заради цього можна було терпіти
той нестерпний біль.

Бо біль мій не через кохання —
а через тупий вчинок.
Я намалювала на стіні ручкою малюнок.
Мене застукали старшокласниці,
принизили, а вчителі чуть не повели до директора.
Істерика, сльози, серце калатає…
Я ревіла так, ніби це кінець світу.

І раптом дзвінок, його увага, слова:
"Альон, так про кого репости?"
Його бентежить, хвилює, він питає…
І я розумію, що навіть у найгірші моменти
є хтось, кому не все одно.

Але раптом спогад про подругу і Матея повертає реальність:
любов до нього — не моя, краще залишити його для подруги.
І ми залишаємося просто друзями.

І хоч серце ще болить,
я усвідомлюю: іноді світло приходить з несподіваних місць.
І навіть коли робиш дурниці — є хто підтримає.

Леона Вір

Подобається

#838 в Молодіжна проза
#242 в Підліткова проза
#6260 в Любовні романи
#1493 в Короткий любовний роман

У тексті є: щоденник, невзаємне кохання, підлітки школа

Відредаговано: 15.11.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись