Глава 2

В один момент дівчина випадково підслухавши розмову бабусі з мамою почула, що той чоловік не її справжній батько і в той момент в 9-річному віці дівчинка не придала цим словам значення, вона почувала себе счастливою не зважаючи на те, що мама чітко давала зрозуміти, що вона не хоче її не бачити ні чути. 

Дівчинка не зважала на те, що мама старається всіма силами здихатись її продовжуючи шукати свого коханого. Емілії було добре в ті роки з бабусею, яка її дуже любила і старалась угодити, з тіткою, яка купувала їй завжди, якусь іграшку, але цукерку, з батьком, який рідко приходив до неї, але в той час дарував їй усмішку на обличчі. І кожного разу дівчинка в неділю стояла у воріт і чекала коли прийде тато, але багато разів чоловік засмучував Емілію пообіцявши прийти, але не прийшов і коли дівчина простоявши години біля воріт чекаючи батька поверталась засмучена в будинок і набирала його він не піднімав, він виключав кожен раз телефон, щоб вона не змогла дозвониться до нього. 

Після цього дівчинка йшла і знявши нарядну суконьку, яку одягла спеціально для нього одягала шорти і майку й ішла до бабусі із-за засмученим виглядом після чого бабуся її міцно обійняла і поглядивши по головіці говорила, що можливо у чоловіка були справи і він обов’язково прийде коли освободиться. 

Що ж по правді говоря він не приходив, він навіть не звонив в той день. Він просто ігнорував дзвінки доньки, а коли все таки піднімав то говорив, що його викликали на роботу і дівчинка вірила, її серце вірило в ці брехні і пообіцявши знову прийти він знову і знову засмучував дівчинку. 

В цей період мати все шукала і шукала нового чоловіка кожен раз увіряючи себе, що він «той самий», який забере її й одружиться на ній, і прийшовши в один зимній вечір з чоловіком вона заявила, що він її чоловік, і сказавши доньці, що вона може називати його татом. Як оказалось потім цей чоловік був одружений і в нього був маленький син, який був хворий і він казав не одноразово матері Емілії, що не собираєтесь залишати сім‘ю заради неї, але вона як завжди не зважала ні на, що і вірила в те, що одружиться. Вона знімала за свої кошти квартиру тільки для того, щоб туди приходив той чоловік, вона залишила доньку на бабусю і йшла на ту квартиру, була з тим чоловіком. 

І коли в один раз чоловік настояв на тому, щоб вона прийшла погуляти з донькою мати зробила те, що він просив, але весь час упрікала доньці, що вона не так ходить, не так сміється. І єдине, що зігрівало серце 7-річній доньці це ставлення чоловіка він казав, що вона гарна, весела, добра, а мама в цей момент строїла очі йому й говорила, що вона їй це завжди казала, але насправді це була брехня. Вона ніколи не казала нічого хорошого, приємного своїй доньці, вона лише упрікала їй, говорила мовчати, не сміятись.