РОЗДІЛ 2 ТАЄМНИЧА НЕЧИСТЬ

Це вже насторожило хлопця, та, намагаючись бути справжнім чоловіком, як і вчив його батько, він не подав виду і лише голосно мовив:

— То що, шановна панянко? Разом жити будемо? Ти безлад тут чого такий розвела? Ану, покажись!

Голос хлопця звучав дзвінко та дуже сміливо; здавалося, він дійсно нічого не боїться.

— Ооох, — прозвучав із того ж кута втомлений хриплячий голос.

А вже через секунду двері прямо за спиною Сашка зачинилися, шибки почали дрижати, а просто серед кімнати з’явився вітер, що аж збив хлопця з ніг.

Сашко сильно вдарився головою під час падіння, та миттю підірвався на ноги, дістав ножа й почав розмахувати ним на всі боки.

— Лежати не буду! За собою в труну потягну! Байдуже, нечисть ти чи наркоман який — мені вже нічого втрачати! Я втратив усе! — хлопець кричав і, не зупиняючись, махав ножем, не даючи підійти до себе. Та в цей же момент стара люстра впала буквально за кілька міліметрів від його голови. Якби він не смикнувся вбік, бо махав ножем, то вона б розквасила йому довбешку.

— Іх-іх-іх, — почувся скажений сміх уже з іншого кута. Нечисть явно була задоволена такою розвагою.

— Щооо? Весело тобі, паскудо? То я тобі зроблю весело! Давай поспіваємо! — кажучи це, хлопець дістав запальничку й почав намагатися підпалити трухляву дерев’яну підлогу. — Горіла сосна, палала, під нею дівчина стояла, русяву косу чесала… — почав горлати хлопець, щойно помітивши, як підлога дійсно загорілася. — Помирати, так з піснею! Ану, підспівуй! «Горіла…»

— Телепень! — почулося десь позаду хлопця, а в ту ж мить він відчув, що йому по голові вдарили чимось надзвичайно тяжким. У голові і так паморочилося від стресу та диму, а тут ще й удар… Тому хлопець упав просто на вогонь. Останнє, що він побачив перед тим, як остаточно втратити свідомість, — це силует молодої дівчини в блакитній сукні, що стояла над ним.