Пролог

В затишному домі панувала тиша, порушена лише тихим бубнінням десятирічного хлопчика, що захоплено грався з машинками.  По підлозі було розкидано безліч іграшок, так що хто завітав би до кімнати, незаперечно, спіткнувся б об одну з них. Він потягнувся до склянки, де плескалася рідина помаранчевого кольору, ймовірно, сік. Хлопчик так спрагло пив, що половина вмісту вилилася на його широку футболку. Проходячи повз розкиданих по підлозі іграшок, він глянув у вікно й захопився красою заходу сонця. Небо палало рожево-пурпуровим кольором, а хмаринки, немов пухнасті слоненята, пливли по його простору.

Хлопчик відвів погляд від цього чарівного видовища й звернув увагу на сусідський будинок. З їхніх задніх дверей вийшла сусідка, тягнучи за собою щось об'ємне, заховане в чорному пакеті. Вона тягнула мішок через грядки, де лише недавно була посаджена картопля. Хлопчик дивувався, адже жінка так дбайливо ставилася до свого городу, що навіть стояти біля нього не дозволяла. А зараз вона так недбало його псує. У його пам'яті раптово виник спогад про те, як його м'яч випадково впав на її подвір'я. Тоді він, не вагаючись, переліз через паркан, отримавши при цьому кілька подряпин від колючого дроту. М'яч закотився прямісінько на грядку з картоплею. Затамувавши подих, хлопчик обережно ступив за ним, коли раптом почув скрип дверей. В очах спалахнув страх, і він озирнувся на сусідські двері. Мить – і пролунав пронизливий крик старої жінки. Він так злякався, що й звалився на землю, не зумівши втримати рівновагу.

«Виходить, їй можна, а мені ні?» — невдоволено пробубнів хлопець, шукаючи очима стілець, щоб вилізти на нього й краще бачити, що відбувається за стареньким парканом.

Її поведінка свідчила про те, що вона стривожена, адже декілька разів хутко оглядалася по сторонах. Немовби щось ховає незаконне і боїться, що зараз на неї натягнуть кайдани за невірний крок. Вона ледь тримала той мішок своїми хворими руками, але не випускала його з рук. Спочатку хлопець думав, що це, напевно, добрива, але несподівано побачив, як із великого пакета виглядає чиясь нога. Так...так, нога, покрита дрібними зморшками й сухою шкірою. Стопа широка і довга, не схоже, що вона належить жінці, ймовірніше, — літньому чоловікові. Хлопець від переляку впав на підлогу та жадібно вдихав повітря. Він схопився за дерев'яний хрестик, що висів на його шиї, та знову глянув у вікно, опираючись ліктями рук на підвіконня. Жінка взяла лопату, що ще недавно лежала у свіжому ґрунті, і почала копати яму. Хлопець різко підвівся та кинувся до виходу. Через поспіх він не помітив порогу, спіткнувся об нього і гепнувся на підлогу, боляче забившись. Але в цей момент йому було байдуже до болю. Підвівшись, він підбіг до телефону та почав набирати номер. Руки його тремтіли, коли він підніс слухавку до вуха.

— Мамо? — промовив швидко хлопчик, як тільки жінка підняла слухавку.

— Я ж казала не дзвонити мені на роботу. Мене можуть сварити.

— Мам, будь ласка, прийдіть швидше... Мені страшно. Сусідка на городі ховає живу людину. 

— Ітан, годі так жартувати. Я вже збираюся і незабаром прийду.

— Мам, я правду кажу, — ледь стримуючи сльози, мовив він і намагався догукатися до неї, але помітив, що вона вже збила слухавку.

Він ще раз подзвонив, але ніхто вже не відповідав. Від довгих гудків його серце завмирало, бо здавалося, ось-ось вона візьме слухавку.

Втративши надію на підтримку мами, він повернувся до своєї кімнати й побачив, що біля жінки під ногами вже багато ґрунту. Йому не залишалося нічого, крім того, щоб просто спостерігати. Йому було так страшно, що він не розумів, навіщо це робить. Мертвому ж нічим уже не допоможеш. Але він боявся подзвонити в поліцію, бо ж мама може сварити.

Коли жінка вирила яму, вона закинула туди мішок і почала присипати його землею. Жінка оглянулась і зупинила погляд на його вікні. Хлопець хутко нагнувся і важко вдихав повітря, намагаючись заспокоїтися та переконати себе, що все гаразд. Стиснувши руки в кулак, він наважився знову глянути на неї та сталося те, чого Ітан так боявся — він зіткнувся з поглядом сусідки. Жінка років шістдесяти тримала лопату, забиту в землю, її великий зелений плащ розлітався на вітру, що ледь торкався знаряддя. Вона піднесла свою ліву руку до обличчя, а потім до своїх пересохлих губ та зігнула всі свої пальці, залишивши тільки вказівний. Хлопець відразу зрозумів, що цей жест означає — «мовчи». Але вона зовсім не виглядала, як серійні вбивці із фільмів — у неї погляд був не вбивці, а наче жертви.