Я завжди з особливою ретельністю ставлюся до підбору своєї нової секретарки. Не тому, що маю надто прискіпливий характер. Просто з власного досвіду знаю, що віддана і тямуща помічниця здатна значно полегшити дріб’язкову роботу свого шефа. А звідси в того залишається більше часу та сил на справи насправді важливі й значущі. Тож до чергової кандидатки у мене завше є кілька ключових побажань. Головне, щоб вона була відповідальною, кмітливою, старанною й комунікабельною працівницею.
Андріана якось не надто відповідала цим професійним вимогам. Ні, з комунікабельністю й кмітливістю у неї здається було все гаразд. Претендентка на посаду секретарки настільки вміло “обворожила” нашого начальника кадрів, що той за неповних десять хвилин співбесіди з нею, подав мені на підпис наказ про прийняття її на роботу. І я його, як чоловік, прекрасно розумію. Адріана і на мене справила незгладиме враження своїм зовнішнім виглядом.
Вона була високого зросту, не набагато нижчою за мене на своїх тонких “шпильках”. Не повна, але і не з того сучасного жіноцтва що буквально “помішане” на нескінченних дієтах та пігулках для схуднення. З-під тонкої рожевої блузки рельєфно проступали спокусливі округлості жіночих принад. Коротка спідничка такого ж ґатунку, що і блузка, вдало підкреслювала довгі та стрункі ноги. Пухлі яскраво-червоні губи, прямий маленький носик й очі пронизливо-темної блакиті робили її обличчя дивовижно милим та привабливим. Довге руде волосся, що нескінченими хвилями лилося ледь не до самого поясу і шкіра кольору скоринки свіжоспеченого хліба додавала незнайомці неймовірної витонченості й якоїсь неземної загадковості.
Однак саме яскравий вигляд Андріани і викликав у мене неабияке занепокоєння та навіть певні сумніви. Я побоювався, що жінка з такою ефектною зовнішністю навряд чи зможе бути достатньо відповідальною та старанною секретаркою. Та й доволі молодий вік нової працівниці спонукав до роздумів про її професійний досвід та вміння. Проте якогось особливого вибору у мене на той час не було. Моя багаторічна помічниця Наталка несподівано зламала ногу і їй терміново потрібна була заміна. А оскільки ніхто більше на співбесіду в офіс не з’явився довелося прийняти на роботу Андріану.
На перших порах мої побоювання та занепокоєння здавалося виглядали безпідставними й необґрунтованими. Андріана бездоганно справлялася зі всіма своїми обов’язками. Була мені кмітливою й старанною помічницею. До інших працівників і відвідувачів нашого офісу – ввічливою та приязною. З усіма завданнями й дорученнями справлялася вміло й швидко. Мої прохання і побажання здавалося вгадувала на льоту. Одним словом – кращої секретарки і не знайти.
Проте моя інтуїція мене, як і завше, все ж не обманула. Атмосфера в нашому колективі повільно, проте все ж відчутно стала мінятися в нехорошу сторону. Спершу під нездоланний “магічний” вплив новоспеченої секретарки потрапило наше жіноцтво. Замість того, щоб займатися своїми справами мої працівниці все частіше й частіше відлучалися зі своїх робочих місць щоб “попудрити носика”. Важливі документи нерідко надовго відкладалися в сторону тільки для того, щоб детально обговорити у якому одязі і з якою зачіскою Андріана з’явилася в офіс.
Ще не адекватніше повелася сильна половина моїх підлеглих. Воно й не дивно. Секретарка була молодою, вродливою жінкою на яку не можливо було не звернути уваги любому мужчині. Вона вочевидь про це давно вже знала, вміло цим користувалася й мабуть отримувала при цьому немале задоволення. Зрештою для цього не потрібно було якихось особливих зусиль. Андріана наче випромінювала навколо себе ауру спокуси та зваби. Навіть мені, зрілому поважному чоловіку, що вже немало побачив на своєму віку, нелегко було вгамувати неоднозначні думки й відчуття коли вона невагомою хмаринкою влітала в мій кабінет. Про інших, значно молодших й легковажніших, співробітників уже й говорити не доводиться.
Незабаром я став помічати наявні признаки уваги численних прихильників моєї секретарки. На її робочому столі щодень почали з’являтися величезні букети квітів, дрібні сувеніри й навіть листівки з анонімними зізнаннями в почуттях. Чи не кожен з мужчин офісу хоч раз та безуспішно запрошував жінку на обід. Про нескінченні компліменти й ледь приховане фліртування я вже й говорити не буду.
Однак на всі ці, нерідко невмілі й часто надокучливі, залицяння Андріана відповідала зазвичай дотепними відмовками. Вона не звертала ніякісінької уваги ні на подаровані квіти, ні на анонімно підкинуті сувеніри, ні навіть на відкриті запрошення пообідати в якомусь затишному місці. Була незворушною та неприступною наче якась недосяжна снігова вершина. Своєю розважливою поведінкою не давала і найменшого шансу численним залицяльникам на хоч на дрібку своєї прихильності.
Неабияк спантеличений таким зворотом справ я зі все більшою заінтригованістю почав спостерігати за своєю новою співробітницею. З її особистої справи я дізнався, що жінка неодружена, проте самотужки виховує маленького сина. Мешкає на околиці міста в квартирі яку винаймає. Зважаючи на доволі скромну зарплату, яку Андріана отримувала на посаді секретарки, жилися молодичці мабуть доволі сутужно. Одним словом вона на перший погляд була такою собі обділена долею Попелюшкою, котрій сам Бог велів шукати свого Принца на білому коні.
Андріану вочевидь ніскільки не цікавили “принци на білому коні”. Розсудлива жінка вирішила “зірвати” ва-банк і затягнути в свої любовні тенета щонайменше Короля. І цим королем в її розумінні став я. Хоча збагнув я це не відразу. Тай і звідки мені було знати, що моя секретарка “накинула оком” на мене. Спершу це майже ніяк не проявлялося. Молодичка завше була приязною, люб’язною й безвідмовною помічницею. Вона займалася не тільки своїми прямими обов’язками, але й належним станом мого кабінету. Витрачала безліч часу й сил для того, щоб перетворити його на зручне й затишне місце роботи.
#10959 в Любовні романи
#2686 в Короткий любовний роман
#4284 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 27.03.2020