Розділ 17

Маша

Спати завалилася щаслива й сповнена надій. Після розмови мені стало спокійніше, я вірю його словам й вже відчуваю хвилювання перед нашим першим побаченням. Все літо просиділа вдома наче в болоті, жодних новин чи пригод, а в останні пів місяця все навалилося одразу, бурхливою річкою увірвалося у моє життя й підхопивши за собою несеться змітаючи все на своєму шляху.

На побачення я збиралася дуже ретельно. Мільйон разів змінювала вбрання й постійно радилася з Анею. Андрій запросив мене в ресторан, хоча я сама обрала, що це буде ресторан, бо чоловік пропонував купу цікавенького. Але в ресторан можна одягнути вечірню сукню й виглядати неперевершено, тому обрала саме його. Він заїхав за мною в сім. Я бачила як Андрій вийшов з автівки й зайшов до під'їзду, хоча я чекала дзвінка.

Коли у двері подзвонили передумала купу варіантів нашої зустрічі. Насправді, не знала як себе поводити, адже батьки були вдома. Я вийшла з кімнати, коли мама вже відчинила двері.

— Ой, Андрійку, ти у гості? — зраділа моя матуся.

— Добрий вечір, я до Маші. Ми йдемо у ресторан, — відповів й помітив, що я вийшла.

— Привіт, — збентежилася я.

— Ти дуже гарна, — видає він ще більше мене бентежачи. Мама була здивована. Ще б пак! Вони ж з татом не знають про наші багаторічні гойдалки. З вітальні на звук дзвінка вийшов тато, поглянув з подивом на мене, а потім на Андрія.

— У нас якесь свято?

— Ми з Машею йдемо в ресторан, — повідомив мій кавалер. — Ти готова? — подивився на мене.

— Так.

— Ви не проти, якщо я викраду вашу дочку на сьогоднішній вечір? — поцікавився він у батьків, на що вони заперечно похитали головами, посміхаючись.

— Якщо в тому ресторані вас не нагодують, приїжджайте додому, мама запікає смачну курку, — відповів тато.

— Добре, — розсміявся Андрій, а я знервовано посміхнулася. Такого в моєму житті ще не було, щоб хтось запитував у батьків дозволу повечеряти зі мною.

У грудях літав рій метеликів, вони весело махали крильцями й викликали ніжний трепет всього тіла. Ми вийшли надвір тримаючись за руки, Андрій допоміг мені сісти в автівку. Він дивився на мене якимось новим поглядом. Раніше дивився, як друг або близький родич — ніжно й поблажливо, а зараз, як чоловік на жінку — з цікавістю. Звісно, я сьогодні сама від себе в захваті. Одягла чорну вечірню сукню до коліна з відкритими плечима, волосся розпустила й злегка підкрутила. Вечірній макіяж з червоними губами й туфлі на шпильці довершили мій образ. Мені подобалося, як я виглядаю і по поглядах чоловіка, гадаю йому теж. Він був галантним і ввічливим, розпитував як пройшов мій день, про плани на залишок літа й ділився своїми. Не знаю чи спеціально, але ресторан він обрав той самий що й на день народження Кіра, де ми добряче посварилися. Аж смішно зараз згадувати той випадок.

— Вина? — запитав мене, переглядаючи меню.

— Так, можна.

Ми зробили замовлення й просто насолоджувалися вечором. З ним приємно спілкуватися на будь-яку тему. Вечеря була чудовою, я давно так не відпочивала, а тим паче з Андрієм. Нізащо не повірила б якби три роки тому мені хтось сказав, що ми підемо на побачення. Та час летить, а ми змінюємося. Мені подобалося якими ми є зараз. Після вечері він відвіз мене додому й провів до під'їзду.

— Машо, — взяв мене за руку, — я на цьому тижні буду у Кривому Розі, але обіцяю тобі телефонувати й писати. Не смій думати, що мені байдуже. Я розв'яжу всі питання й повернуся до тебе. Добре? — зазирнув в мої очі.

— Добре, — зітхнула.

— Тоді до зустрічі, маленька, — нахилився і поцілував мене в губи. — Я буду чекати нашої зустрічі з диким нетерпінням.

— Я також, — посміхнулася.

Тільки-но увійшла до квартири, з кімнати вийшла мама.

— Як відпочили?

— Добре, — відповідаю, роззуваючись.

— Машо, — зам'ялася вона, — ти нам не говорила, що ви з Андрієм…

— Ми просто спілкуємося, — перериваю мамині спроби розпитати про особисте життя. Мені страшенно незручно про це говорити, а тим паче, коли ще сама нічого не розумію.

— Андрій дуже хороший хлопець. Якби така людина була поруч з тобою, я була б спокійна. Він не дасть тебе образити.

— Угу, — киваю та йду у свою кімнату, бо такі розмови ще більше заплутають. Мені потрібен час все обміркувати.

Двадцять першого з самого рання йду вітати свою подругу. Ми трішки поспілкувалися, випили каву зі шкідливими тістечками з кремом та й розійшлися. Аня пішла на роботу, а я додому займатися дуже важливими справами — лінивством. Останнім часом не хочеться нічого робити. Ще місяць тому знайшла рецепт фруктового мармеладу й хотіла зробити з абрикоси та вона давно вже відійшла. Андрій дзвонить кожного вечора, запитує як у мене справи й розповідає про свої. Загалом цей тиждень я тільки те й робила, що чекала його дзвінків. Ввечері зателефонував Кір з пропозицією зібратися у нього на дачі в честь дня народження Ані. Для мене це було очікуваним. Я знала, що подруга не витримає й клюне на його вудочку. Хоча, якщо зрівнювати Кіра, який їхав три роки тому і сьогоднішнього, то це зовсім інша людина. Він змінився, став терплячішим й спокійнішим. Здогадуюся, що це Аня так позитивно впливає на мого братика. А так, як у п'ятницю має повернутися Андрій, я нетерпляче чекала на наші посиденьки.

Може я чогось не помітила чи пропустила, та мені не давала спокою якась думка. Щось крутилося в голові, а згадати що саме не могла. Вранці в п'ятницю я прокинулася раніше ніж завжди, ввімкнула телефон і переглянула повідомлення. Виявила одне від Андрія, де він повідомив, що виїхав й ввечері мене забере на дачу. А потім я випадково клацнула на додаток у телефоні "Мій календар" і з жахом виявила затримку. Вперше в житті. Спочатку я просто дивилася на дати, а потім почала розуміти, що це може означати. Я так злякалася. Не знаю чого саме, але руки тряслися від хвилювання коли одягалася. Добре, що батьки поїхали знову на дачу й не бачили мого переляканого стану. Я вхопила гаманець й вискочила до найближчої аптеки. Швидко купила потрібне й помчала додому.

Декілька довгих хвилин дивилася на дві смужки й не могла зібрати свої думки до купи, а коли нерви досягли піку — розридалася.

Страх, що я буду йому не потрібна глибоко заліз своїми щупальцями у серце. Я не знала, як йому сказати. А батьки? Ми один раз сходили на вечерю й ось, я вагітна. А якщо він відмовиться? Ну чому це сталося так? Сльози котилися по моєму обличчю, а відповідей все не знаходилося.