Розділ 5

Андрій

Ну що за дівчина! Що мені з нею робити? Якесь торнадо, що зносить все на своєму шляху, безпощадне цунамі найвищого балу небезпеки, але зовсім не тендітна й ніжна дівчинка. Інколи мені здається, що єдиною ціллю Маші є псування мого життя.

Може в неї є план? Якийсь хитрий, як вона сама, багаторічний план, як звести мене з розуму. Іншого варіанта в мене немає. Стільки років одне і те ж. І тільки я думаю, що вона заспокоїлася, як знову неочікуваний випад з її сторони.

З двадцяти одного року вона оселилася в моїх думках, саме після її п’ятнадцятого дня народження. Тоді вона відкрилася переді мною, зізналася у коханні, а я… А я вчинив, як справжній дурень. Не знав, що сказати та в підсумку нервово розсміявся. Вона завжди була для мене сестрою ліпшого друга. Я готовий був оберігати її, захищати, але щоб відносини… Вона була замалою та й в мене була купа
прихильниць, за якими не було часу розмірковувати про почуття малої. Маша вела війну, а я не здогадувався, списуючи все на підлітковий вік.

З того часу нічого не змінилося, я для неї ворог, тільки от чому, для мене залишається загадкою. Це ж не кохання? Точно ні! Воно таким не буває, та й навряд чи вона щось відчуває до мене після стількох років. В неї он скільки шанувальників, які не оминають жодної нагоди позалицятися. А мене вони
бісять, аж до потемніння в очах. Тільки й встигай слідкувати за нею.

Так, я дивний. Думаю про неї постійно, але не роблю ніяких кроків назустріч. Чому? Це складне питання і я не маю на нього відповіді. Мабуть, чекав поки мала подорослішає й облишить свої потуги довести мене до сказу, коли з нею можна буде нормально поговорити. Потім вона зустрічалася з кимось і я вирішив, що так буде краще. Парою нам не бути, дивлячись на наші відносини це неможливо. Припинити думати про неї теж не можу, тому звикся вже й намагаюся жити своїм життям.

Та деколи все ж поступаюся й приймаю її сценарій розвитку подій. Коли вона вигадує щось нове – неможливо встояти та відмовитися від спокуси. Та не всі Машині плани безпечні, за всі роки натерпівся всякого. Інколи я сильно гніваюся й навіть збираюся мститися, але мій запал швидко гасне, достатньо
подивитися в її очі.На таких американських гірках ми й катаємося вже багато років.

Поки принцеса святкує свій день народження вирішив трішки попрацювати в кабінеті й по її проханню не маячити перед очима. Хоча, чесно зізнаюся, подивитися на неї страшенно хотілося. Вона прекрасна і не тільки сьогодні. В тій довгій вечірній сукні виглядає просто шикарно. Бажання притиснути її до
себе й провести долонями по оголеній спині було нестерпним. Добре, що Кирило прийшов й відвернув від думок.

— Як працюється? – плюхнувся на диван.

— Тяжко, думки не збираються до купи.

— Бачив малу? – запитав друг.

— Угу. Зараз вона не схожа на нашу приставучу малу.

— Є таке, — кивнув Кирило.

— А ти що? Чому приїхав, не збирався наче.

— Вип’ємо? – відповів запитанням.

— Можна. Все так погано? – зацікавлено подивився на нього.

— Засіла мені в голову, наче причарувала, — пожалівся Кір.

— Ласкаво прошу у компанію.

— Угу, — буркнув.

— Спустишся до них?

— Пізніше. Я заберу Аню, — повідомляє, спостерігаючи за моєю реакцією.

— Впевнений, що погодиться?

— Сподіваюся. Відвезеш малу?

— Те ж саме запитаю, — хмикаю у відповідь. — Знаєш, що вона попросила сьогодні?

— Боюся навіть припустити.

— Щоб я не маячив перед її очима, — пожалівся другу, а він розсміявся.

— А ти кажеш не схожа. Характер той самий, нічого не змінилося, тільки підросла й стала красунею.

— Може віскі? Бо без заспокійливого я до Машки не спущуся, — зізнався другу.

Ми трішки посиділи, випили віскі та поспілкувалися. Раніше бачилися дуже рідко. Після того, як Кір поїхав спілкувалися в основному телефоном, а зараз маємо більше часу, щоб поділитися планами на майбутнє й обговорити життєві проблеми. Кирило пішов, а я вирішив ще трішки зачекати й закінчити роботу, перш ніж спущуся в зал і проситиму Марію приділити мені увагу й поїхати зі мною додому.

Та вона заявилася сама. Декілька разів постукала та відчинила двері.

— Ти не зайнятий? – не наважувалася ввійти.

— Ні, заходь, — відклав папери й подивися на Машу, очікуючи розмови.

— Кирило сказав, що ти мене відвезеш.

— Так, він просив.

— Я сама доберуся, мене знайомий відвезе.

— Який? – це мені вже не подобається.

— Не важливо, — відмахнулася.

— Машо, — намагався говорити якомога спокійніше, — я не хочу сваритися з тобою, особливо й твій день. Якщо чесно, то мені страшенно набридли наші
скандали.

— А мені думаєш не набрид постійний контроль? Мені не п’ятнадцять років, я виросла, якщо ти не помітив! Хоча, на мене не вистачає твоєї «дорогоцінної» уваги, — розійшлася не на жарт.

— Про що ти говориш? Та я по першому проханню готовий летіти тобі на допомогу. Я навіть у залі весь вечір не з’являвся, бо ти так просила, — обурився.

— А може я хотіла, щоб ти з’явився! – вигукнула вона й замовкла, спопеляючи мене поглядом.

— Що? – підвівся з-за столу. – Що ти сказала?

— Нічого, — буркнула у відповідь та збиралася йти.

— Стояти! Я не закінчив.

— Я не твоя підлегла, щоб слухатися.

— Мені здається, ти взагалі не спроможна слухатися, підійшов ближче до неї. – Повтори.

— Що?

— Ти казала, що чекала мене, — нагадав їй.

— Я не так висловилася.

— Впевнена? – підійшов впритул й обійняв за талію, провів долонею по спині, бо весь вечір про це мріяв.

Маша затихла, лише дивилася на мене своїми блакитними очима і я не витримав. Нахилився й поцілував її у щоку, потім у куточок вуст, і не відчувши опору в губи. Яке ж то феєричне відчуття, зробити те, про що вже давно мрієш.

Вона спочатку розгубилася, а потім відповіла на поцілунок. Обвила мою шию руками та притиснулася ще тісніше. Що це, якщо не кохання? Її близькість зводить з розуму, я цілував її з такою жадністю, наче спраглий, що давно не пив води, хотів насититися нею. Маша з жаром відповідала на мої дотики й поцілунки. Я чув, як скажено б’ється її серце. Та коли я, задурманений пристрастю, дозволив собі більше й стягнув з її плеча сукню, вона різко відступила від мене, наче отямилася від чарів.