3.

От бувають такі дні, коли все з самого ранку іде не за планом. Через те, що Таня весь ранок милувалась у дзеркало, ледь не спізнилась у школу. Влетівши на останній хвилині до класу, спітніла, розхристана і червонощока, вона все одно отримала зауваження від вчителя, бо пропустила ранкове чергування по школі. Сніг почав порошити ще в обід, але навіть на великій перерві школярів на вулицю не відпустили, переймаючись тим, що після їм буде вже не до навчання. А після уроків Тетянку залишили прибирати кабінет в покарання за ранкове запізнення.

Під кінець дня дівчина була вже така розлючена і втомлена, що про поцілунки навіть думати не хотіла, а перший цьогорічний сніг не радував. Навпаки дратувало все: порожні шкільні коридори, веселі вигуки однолітків, що лунали знадвору, самотньо залишена Таніна куртка у шкільній роздягальні, важкі шкільні двері, які набрякли від занасеного снігу і не хотіли відчинятися, а найбільше сердив Влад, який безтурботно бігав з іншими хлопцями, намагаючись потрапити сніжком в когось із дівчат. Не зважаючи, що снігопад посилювався і надворі швидко сутініло, школярі навіть не збирались розходитись по домівкам і явно насолождувались дитячими іграми.

- От же ж!..., - бубоніла собі під носа Таня, - Радіє він, веселиться, коли його дівчина там страждала на самоті! Хоч би допоміг!

Вона вирішила непомітно обійти гурт однокласників, не потрапляючи під світло ліхтарів шкільного двору і не привертаючи не потрібної їй зараз уваги.

Занурена у власні образи, дівчина і не помітила, як ззаду хтось підбіг і обхопивши за плечі розвернув дівчину до себе обличчям:

- Куди зібралась? - усміхнений Влад здавалось і не помітив насуплених брів Тетянки. - Я так чекав, коли ти звільнишся, а тепер ти тікаєш?

- Бігай за своїми дівками, а я додому, - не приховувала дівчина свого настрою.

- Ну чого ти, маленька? Втомилась? А якщо так? - і хлопець несподівано обхопив Таніне обличчя крижаними долонями, так що в неї аж сльози бризнули від обпікаючого холоду на щоках і образи через таке нахабство.

Скориставшись секундною розгусленістю дівчини, хлопець вихопив її рюкзак і, заманюючи до загальних веселощів, побіг у саму густину сніжкового бою.

Намагаючись повернути свої речі, а також помститися нахабі, Таня непомітно для себе доєдналась до спільної гри, а через деякий час вже й забула, що була втомлена і роздратована. І на Влада вона вже не сердилась - той відважно прикривав її собою від сніжкових снарядів інших хлопчаків, допомагав поповнювати її снігові боєприпаси, щоб вона “руки не морозила” і дуже мило грів її долоні, ховаючи у їх у кишенях власної куртки. А коли хлопець, увертаючись від чергової сніжки, підсковзнувся і впав, Таня навіть вирішила проявити милість і подати йому руку, аби той звівся на ноги. Але Влад навпаки підступно потягнув дівчину на себе, так що вона і сама впала і опинилась лежачою зверху на ньому.

- Весело,правда? - спитав хлопець трохи захрипшим голосом і вдивляючись у вічі, так що у Тетянки аж дихання збилось

- Угу — все на що вона спромоглась.

Поклавши руку на потилицю, цей самовпевнений нахаба, притягнув Таню ще ближче до себе так, що їх губи майже торкались, а шкірою відчувалось тепле дихання хлопця. В голові паморочилось від несподіваних емоцій, серце заходилось у скаженому ритмі, розуміючи, що зараз трапиться, а секунди тягнулися вічність. Але хлопець не поспішав, наче просив дозволу чи чекав ініціативи від самої Тані. Не витримавши напруги, вона трохи піддалася вперед злегка торкаючить своїми привідкритими губами його губ, а далі Влад взяв все в свої руки втягнувши дівчину у глибокий і солодкий поцілунок. Як би Тетяна не фантазувала про цей момент, скільки б не читала романтичних історій, вона і уявити не могла наскільки яскравими будуть ці відчуття. Її наче блискавкою вдарило: скронях пульсувала кров, губи пощипувало від насолоди і бажання нових пестощі, а внизу живота солодко тягнуло. Все було саме так як мріялось: сніг, що кружляв у світлі ліхтарів, жодного натяку на незручності чи недоречності, турбота, ніжність і впевнена поведінка коханого. Думки, про те, де хлопець навчився так цілуватися Таня вирішила відкласти на потім і просто насолоджуватись моментом.

З того дня парочка цілувалась майже не щодня чим викликала, заздрощі дівчат, непристойні смішки хлопців і обурення дорослих. Дійшло до того, що класна керівничка була вимушена викликати їх батьків до школи. Але і це не дуже охолодило “заборонених” почуттів закоханих, бо, по-перше, батьки Влада так до школи і не з’явились, а Таніна мама, вислухавши цілу лекцію про правила поведінки у школі, ранню вагітність і сором перед Богом, пообіцяла вплинути на доньку, але по факту обмежилась насмішкуватим проханням не доводити вчителів до сказу і “не принести в подолі”.

Таня насолоджувалась шкільним життям на повну: вона була хоч і не красуня, але досить популярна серед хлопців, дівчата їй заздрили, але намагалися триматися поруч аби отримати свою долю популярності і уваги хлопчаків, вона мала взаємне кохання і геть дорослі (на її думку) стосунки, навчання давалось легко, а майбутнє здавалось ясним, безхмарним і позбавленим перешкод. У такому віці мали б снитися рожеві поні, але знов в снах приходили страхіття.

На цей раз уві сні Таня опинилась серед натовпу людей. Обстановка була дивно знайома, як буває на весіллях чи поминках, коли збираюсь всі знайомі і незнайомі родичі, а після основних церемоній розбиваються на групи з кількох осіб, щоб поділитися останніми новинами та плітками. Дівчина нікого не впізнавала, почувалась самотньо і розгублено, намагалась знайти бабусю, але ніхто з оточуючих не звертав на неї уваги і не збирався допомогти. Ще ситуація була дивна тим, що Тані здавалось, що всі прийшли саме відвідати її бабусю, але її самої ніде не було видно. Таня збилась з ніг шукаючи бабусю і розпитуючи байдужих “гостей”, поки одна з тіток з неприхованим роздратуванням не махнула в бік накритих білими скатертинами столів з якимись скупими наїдками: “Там пошукай”.