Лист третій. Ні про що не шкодую.

Ніколи не шкодую ні про що. На той момент я просто,мабуть,не вчинила б інакше. Так само і тут. Любила. Не того ,але, мабуть,так і мало бути. Ти подарував уявне щастя,куточок мого ще тоді нашого,вже й не знаю, раю. 

Шкода лише,що відчуваючи швидкий кінець,я все ж тримала те відчуття захоплення мною. Принаймні,я щиро в це вірила. Чи хотіла ,щоб так було. Вже не дякую. Виявляється,це була лиш хіть,не більше. Бридко,образливо від того,що помилилася вкотре. Так само,як від дитини забирають іграшку,улюблену,вона щиро вірить у те,що в неї була найкрасивіша лялька чи ведмедик. І лише подорослішавши,помічала,що лялька радше убога,ніж красива.

Так і я, подорослішала,виросла над твоїми псевдопочуттями. Відкрились очі на убогість наших псевдостосунків. 

Ти попрощався скомкано,навіть не дочекавшись мого приїзду,не глянувши в очі. Але образливо навіть не це. Замість того,щоб покласти слухавку,поставити гарну крапку,ти почав робити з себе білого і пухнастого,принижуючи мене. Тепер,щоб не страждати за тобою,мені варто лише згадати нашу фінальну розмову. Все наче рукою знімає. 

А найголовніше,я відімстила. А я ж попереджала,пам'ятаєш? Вислала фото з нашим поцілунком дружині. Легше? Так! Ти ж казав,що це буде крапкою. То для того,щоб не було спокус прийняти тебе назад. А це стовідсотково відвернуло тебе від мене. Бінго.

 Стерво? Так! Хотів погану дівчинку,- маєш її. Назвав поганою- соответствую)))