24

Зейн пробігся по мені поглядом і хитро посміхнувся.

-Просто зараз сервіс Лаяма вибухне. Вчора в одне з авто заклали вибухівку.

Мої очі широко розкрились і я ще кілька секунд намагалась прийти до тями.

-Ти...-вирвалось в мене і я важко дихаючи сповзла по дверях туалетної кабінки.-Ти весь цей час був з моїм батьком. Ось чому ти зʼявився. Інвестор...

Я вплела пальці у волосся і прикрила очі, намагаючись не заплакати.

-Чому?-запитала я, поки хлопець досі стояв наді мною.

Від Зейна тхнуло цигарками і вчорашнім алкоголем. Темні джинси з дірками на колінах висіли низько на бедрах і відкривали вигляд на резинку боксерів, а торс прикривало зелене худі.

-Ти ж знаєш, що у нас з братом однакові смаки.-посміхається Зейн і я піднімаю на нього погляд. Схопившись на ноги я штовхаю його в груди, прикладаючи усю ненависть у свій рух.

-Ми вже це проходили, Зейн! Якого біса?! Як ти домовився з моїм батьком?!

Я била його в груди так довго, аж доки він не перехопив мої запʼястя.

-Коли я побачив у новинах, що ти втекла з дому до якогось голодранцня, одразу звʼязав 2+2. Це ж сталось після заручин, отже Декарт зараз у невигідному положенні. Це був шанс помиритись з батьком, принизити брата і отримати тебе. Я звʼязався з Грегом і сказав, що поверну йому доньку, якщо він віддасть тебе за мене. Твій батько швидко погодився, а моєму батьку взагалі не принципиво який син з тобою одружиться, бо ж йому головне гроші. Батько перестане мене ненавидіти, коли я принесу йому бізнес Грега. Декарт лишиться приниженим, бо я забрав його наречену. А ти будеш моя. Як і раніше.

Зла посмішка промайнула на його обличчі, а очі засяяли вогнем. В серці боляче вкололо від розуміння, що я маю спільне і дуже страшне минуле з цією людиною.

-Нащо ти грав роль інвестора?-запитую я і вириваю свої руки з його хватки.

-Відволікав цих трьох. Вони ніколи не лишають сервіс без нагляду. Потрібна була вагома причина , щоб вони зібрались всі разом подалі від того смердючого гаража.-Зейн видає гидкий сміх і я хитаю головою.

-Ти збираєшся мене шантажувати, чи не так?-запитую я і хлопець нахиляється до мого вуха.

-Ти розумна, Рейчел. Здогадалась про все швидше ніж я собі уявляв.-я штовхаю хлопця в груди і він знову сміється.-Сьогодні ж кидай Лаяма і повертайся до батьків. Інакше вибухівка здетонує. Натомість, якщо виконаєш всі мої вимоги, я таки проінвестую бізнес твого голодранця і можливо колись він буде заробляти мільйони.

Зейн проводить язиком по верхній губі і нахиляється ближче.

-Я чесна людина. Коли щось вимагаю, вмію бути вдячним.

-Ти паскуда, Зейн.-гарчу я.

-Часу до вечора. Інакше сервіс злетить до небес.

-Пішов ти.-гарчу я і смикаю ручку, та хлопець не відпускає.

-І ще дещо.

Я обертаюсь аби почути останні слова Зейна. На очах сльози, а шлунок ніби завʼязали у вузол. Якщо я не відійду від нього, здається мене знудить.

-Краще не розповідай йому про це. Бо його машина теж не дуже безпечна.-каже Зейн і повертає до мене телефон.

Я бачу червоний кружечок який рухається дорогою і впізнаю цю дорогу на карті. Це точно якийсь маячок, що відслідковує машину Лаяма і просто зараз він прямує до свого сервісу, як і казав.

Помітивши мою паніку і розгубленість, Зейн сміється і відкриває двері. Я стою ніби вкопана, розуміючи, що усі мої плани і надії щойно рухнули, ніби вежа з доміно. Розсипались і розбились як кришталь.

-Гарного дня, крихітко.-шепоче мені на вухо Зейн і лишає на щоці легкий поцілунок. Хлопець виходить і вже через секунду я відкриваю кришку унітазу, тому що мене знудило. 

Я навпомацки знаходжу в сумці новий телефон і намагаюсь згадати номер Анни. Натискаю дзвінок і чую гудки.

-Алло.

-Анно, я в туалеті і мені дуже погано.-кажу я і відключаюсь тому що новий нудотний позов спазмом скручує мій живіт.

Коли спустошила свій шлунок я нарешті виходжу з кабінки і йду до раковини. Полощу водою рот і коли вмиваюсь, залітає Анна.

-Що з тобою? Де болить? В мене є аптечка!-вона істерично копирсається в сумці, поки я витираю паперовим рушником обличчя.

-Не треба ліків. Просто відвези мене будь ласка додому, ти ж на машині?-прошу я і Анна показує мені ключі.

-Так, ходімо. Я зараз подзвоню Лаяму, щоб не затримувався.

Сльози навертаються на очі і я хапаю її за руку.

-До батьків, Анно.-шепочу я, стримуючи підходящий до горла комок.

****

Я лежу в своїй кімнаті, обійнявши подушку і плачу сильніше ніж коли небудь. Щось тяжке і болюче зʼявилось в грудях і воно не дає мені заспокоїтись.

Батько не сказав жодного слова, коли я зʼявилась в проході, а мама розплакалась. В них ще не було можливості поговорити зі мною, бо Анна досі тут. Я лежу головою на її колінах, вона гладить моє волосся час від часу витирає мої сльози.

-Ми щось вигадаємо, Рейчел.-шепоче вона. Я ще не сказала їй ні слова, та вона і так зрозуміла, що я не по своїй волі повернулась.-Ми щось вигадаємо і все буде добре. І не думай, що якщо ти не говориш зі мною, я не буду втручатись в ситуацію.

Я дуже вдячна їй за підтримку, та не можу сказати ні слова, через істеричні схлипи.

В цій кімнаті холодно і важко. Здається що це золота клітка для пташки чи вежа для якоїсь казкової принцеси.

Мої думки весь час повертаються до Лаяма і я можу лише сподіватись, що він колись зрозуміє і пробачить мені цей вчинок.

-Анно...-шепочу я і дівчина нахиляється до мене. Я бачу що її очі теж на мокрому місці.-Пообіцяй що мовчатимеш.-прошу я і вона кривиця в болісному виразу обличчя.

-Рейчел, я не зможу...

-Пообіцяй.-прошу я.

Анна довго не відповідає. Гладить моє світле волосся і думає. Їй теж не легко, я знаю.

-Обіцяю.-нарешті каже вона і я сідаю, витерши сльози.

-Лаяму і хлопцям на сервісі загрожує небезпека, якщо він спробує знову забрати мене. Я не можу тобі сказати, що саме станеться, але благаю...-я важко ковтаю і витираю нові струмочки сліз на своїх щоках.-Не дозволь Лаяму знову до мене підійти. Кохання не варте його життя. Чи життя когось з хлопців.